Експертний блог журналіста Дмитра Марковського на тему Гуманизм по принуждению ^[1]

Юрій Павленко – уповноважений Президента України з прав дитини, Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту (2007–2010 рр.): «…Побудувати в Україні європейське безбар’єрне середовище нам заважає безвідповідальність конкретних посадових осіб, які повинні забезпечити виконання в повному обсязі діючого законодавства, відповідних Указів Президента і рішень Кабінету Міністрів України, бо всі необхідні рішення для того, щоб людина і дитина з особливими потребами себе повноцінно відчували в нашому суспільстві, є… Всі нові об’єкти, які були збудовані після 2005 року, є безбар’єрними… Треба взяти під жорсткий громадський контроль виконання діючого законодавства, а владі схаменутися і виділити необхідне фінансування, затвердити нормативи, які б відповідали європейським, та раз і на завжди виконати дану вимогу…»

Сергій Кур’янов – президент Всеукраїнської благодійної організації «Даун Синдром»: «…Ми страждаємо не стільки від того, що у нас недостатньо законів, скільки від недостатньої уваги один до одного… Поки я не зрозумів, що потрібно фокусуватися не лише на особистих проблемах, а й на проблемах інших, я блукав, шукаючі розуміння, толерантності… Багато говорить те, що в школах України навчається лише 254 дитини з синдромом Дауна, коли статистика каже, що в рік їх народжується понад 420…»

Стелла Захарова – олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, заслужений майстер спорту, президент Благодійного фонду «Спорт і діти»: «…В Швеции отношение государства к людям с синдромом Дауна заключается в заботе и переживании, эти люди там не выброшены из общества… Мне хотелось бы, чтобы у нас Евро-2012 прошло на высочайшем профессиональном уровне и чтобы к инвалидам и людям с синдромом Дауна наша страна относилась с уважением и пониманием…»

Лариса Остролуцька – головний спеціаліст Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді КМДА: «…Ми працюємо з дітьми і молоддю з інвалідністю, з їх батьками і сім’ями, і ми знаємо всі проблеми, з якими саме ця категорія людей стикається… У нас навіть є така соціальна акція: «Місто, де зручно всім!»… Ми намагаємося проводити просвітницьку роботу… Цивілізовані держави більш 20 років працювали над тим, щоб створити безбар’єрне середовище… В Америці в 1973 році інваліди 100 днів голодували для того, щоб відстояти своє право на повноцінне життя. В нашому суспільстві вважається, що його має забезпечити держава… Це спільна справа всіх – і державних службовців, і громадських організацій і просто рядової людини…»

Олег Полозюк – провідний спеціаліст Всеукраїнського громадського соціально-політичного об’єднання «Національна асамблея інвалідів України»: «…Існує передусім інформаційна проблема… Нашому суспільству потрібно дійти до того, щоб найвищі посадовці і чиновники виконували законодавство… Треба, щоб наше суспільство не будувало нових бар’єрів…»

Андрій Шевцов – президент Всеукраїнської громадської організації «Наукове товариство інвалідів «Інститут соціальної політики»: «…Кияни повинні розуміти, що система інтеграції дітей в загальносуспільний простір, система корекційної освіти та реабілітації – це дуже складний, багатокомпонентний організм…»

Віктор Сердюк – президент Всеукраїнської Ради захисту прав і безпеки пацієнтів, лікар-невропатолог: «…Дуже багато інвалідів продукується самою системою охорони здоров’я… Ми знаходимося на найнижчому етапі задоволення потреб інвалідів… Потрібно вимагати від держави те, що вона декларує, а сама вона, на жаль, це робити не буде…»

Сергій Чуприна – батько дитини з особливими потребами: «…Обласна медико-педагогічна комісія написала, що дитина повинна знаходитися в навчальному закладі 2-ї категорії…»

Ганна Руденко – заступник начальника ГУ освіти і науки КМДА: «…Деякі батьки не готові, щоб поряд з їх дітьми знаходилися діти з особливими потребами… Нам треба в цьому плані виховувати суспільство… Дуже довго нам прийшлось переконувати депутатів в тому, що діти з особливими потребами мають йти в звичайні садочки до здорових діток… Дуже важливо, щоб громадські організації були наполегливими… Вибір за батьками: хочуть вони, щоб їх діти пішли до звичайної школи або до фахівців…»

Олена Шевченко – начальник управління організації охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення ГУ охорони здоров’я КМДА: «…Ми не маємо права надавати повну інформацію про наявність дітей з особливими потребами, їх стан здоров’я, адресу перебування і проживання тощо…»

Юрій Павленко – Уповноважений Президента України з прав дитини, Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту (2007– 2010 рр.): «…Коли в класі є дитина з особливими потребами, то вона інших дітей робить добрішими, кращими і відповідальнішими… Сьогодні наше суспільство відхрещується від дітей з особливими потребами…»

Лариса Колос – голова правління Міжнародної школи рівних можливостей: «…Дуже важко знайти місце школі для дітей на візках… Державі треба обов’язково продумати питання – як дати реальні можливості дітям обирати, де їм вчитися…»

Лариса Самсонова – голова правління Реабілітаційного центру «Родина» для дітей та молоді, які мають функціональні обмеження: «…Людині з інвалідністю і особливо її родині потрібна системна допомога на всіх рівнях… Має бути державна філософія незалежного самостійного життя, коли людина в будь-якій ситуації може відчувати себе комфортно…»

Жанна Пархоменко – психолог: «…Будь-яка дитина потребує піклування сім’ї, а в даному випадку додатково потребує спеціального підходу і координації різних фахівців…»

Олена Петрусевич – директор Центру реабілітації для дітей-інвалідів за допомогою іпотерапії: «…Не могу сказать, что за 20 лет очень многое изменилось к лучшему. Просто раньше этих детей мы не видели, а сейчас они хоть стали появляться на улице… Очень многое зависит от нашего правительства, от людей, которые имеют бюджет…»

Юрій Павленко – Уповноважений Президента України з прав дитини, Міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту (2007–2010 рр.): «…Права дитини з особливими потребами в Україні порушуються і дискримінуються…»

Людмила Солоп – юрист з медичного права: «…Громадський сектор, як правило, робить найбільше… Сьогодні у нас проблема системного вирішення питання…»

Микола Толстіков – директор Київського міського територіального центру соціального обслуговування: «…9 років будується міський Центр реабілітації дітей-інвалідів, на жаль, останні 3 роки будівництво не фінансувалося…»