Неповага до свого терпіння, що переходить у громадянський гнів – це воскресіння особистості чи нації. Але страшно, коли неповага до свого терпіння перетворюється у тупу пристосованість. Яка вже тут самоповага? Та й як можна поважати самих себе, якщо ми щоденно дозволяємо стільки неповажливого до себе?..

Вибори мера Києва і депутатів до Київради не проводять, а більшість киян це терпить і не протестує – можливо, тільки у серці та душі. Вони надають право голосу тільки політикам і громадським діячам. Але ж цього замало. На тротуарах вулиць і площ столиці припарковано автомобілі, небезпечно тут пересуваються, і це не дає можливості городянам нормально йти тротуаром, особливо в центрі міста. Влада та міліція мовчать, бо немає широких протестів щодо цього безладдя та анархії. Кілька тисяч старих ліфтів у житлових будинках потребують термінової заміни, а київська влада увесь час скаржиться на відсутність фінансування. Про недоцільне використання бюджетних коштів вони мовчать, а люди тим часом щоденно ризикують своїм життям і стали заручниками ліфтів. У засобах масової інформації нерідко можна прочитати інформацію про небезпечний стан міського колектору і трубопровідних старих підземних комунікацій. Численні аварії, які часто почали виникати у системах водо- і теплопостачання, можуть привести до більш масштабної катастрофи, якщо не почати заміну труб і комунікацій. Влада і громадськість про це знають, але становище не змінюється. Забруднену воду у Дніпрі біля Києва та інших міст потрібно очищати, як і саму річку, бо цю воду п’ють кияни і ще 30 мільйонів українців. Втім, ми чекаємо чуда і що хтось за нас це зробить і надасть нам бажане фінансування та необхідні проекти…

Прикладів можна навести ще багато. Тільки вони будуть не на користь нинішньої київської влади різних рівнів.

Недоліки суспільства ми звикли лицемірно списувати на інших, зокрема на уряд. Але давайте будемо чесними і зізнаємося, що у безлічі життєвих проблем та негараздів винна не тільки влада, але й сам народ, який дозволяє робити з ним що завгодно. Дозволяти і не зупиняти злочини і зловживання – значить бути співучасниками в них. А ми історично звикли дозволяти – притерпілись та пристосувались до такого перебігу подій.

Наведу кілька показових прикладів, які відбулися за останні дні. В столицю Дагестану, м. Махачкала (Росія), прибув вертоліт зі спецназом і кілька машин, прямо перед будинком міської адміністрації було заарештовано мера міста, і його у наручниках було вивезено до Москви. Чиновникові інкримінують численні зловживання і причетність до вбивства, збуту наркотиків. Між іншим, розслідування корупційних схем і зловживань підприємства «Оборонсервіс», яке взаємодіяло з Міністерством оборони Росії, триває, й проводяться гучні арешти. Протягом року звільнили з посад і посадили за грати мерів трьох міст. У росіян дійсно є чому повчитися!..

В турецькому місті-мегаполісі Стамбулі два тижні тривають вуличні протистояння між тисячами жителів міста та поліцією. Турки називають це місцевою революцією. А почалося все з акції протесту проти вирубки дерев і забудови центрального парку. Люди вимагали скасувати це рішення, а тепер вже вимагають відставки уряду і місцевої влади Стамбула. Гадаємо, що дуже скоро ми побачимо чи досягнуть протестувальники свої мети. Але цей приклад показує, що за справедливість і краще життя слід боротися.

Чи можливе таке у нас? Питання риторичне – відповідь зрозуміла…

Пристосованість – це капітуляція перед безоднею принижень. Взаємне приниження – як клубок гадюк, кинутий недоброю рукою у чимало родин. Гадюки хамства і грубощів з таких квартир виповзають на вулицю, заповзають у метро і тролейбуси, школи, згортаються кільцями на столах чиновників, на базарах і в магазинах. У таку безодню принижень перетворився наш щоденний побут. Спочатку ми принижуємося, щоб довго чекати і отримати квартиру чи гуртожиток, влаштувати дитину у дитячий садок, знайти нормальну роботу. Людина втрачає честь і гідність, коли, не дай Боже, потрапляє у комунальну лікарню, бо її немає чим лікувати, а стан самих лікарень жахливий. Терпимо і принижуємося, коли просимо чиновників КМДА і районних адміністрацій приборкати численні вибухи петард і салюти перед вікнами житлових будинків, надавати людям якісні житлово-комунальні послуги і своєчасно прибирати сніг та кригу взимку. Принизливо, що не вистачає книг рідною мовою, а дітям – комп’ютерів у школах та дитячих садках. Принизливо, що ми досі не маємо у достатній кількості власних недорогих ліків вітчизняного виробництва, щоб лікувати свій народ.

Лише те суспільство у повному розумінні слова демократичне, коли все воно – знизу догори – відчуває урядом себе, а не владну верхівку, від якої усі раболіпно чекають вказівок і на яку потім звалюють провину за всі помилки. Власна боягузлива безвідповідальність – ось що криється піж підлабузництвом беззаперечного виконання. Насильницькі підганяння бути громадсько активними довели наше суспільство своєю нудотною дидактикою до хронічної пасивності. Пристосованість до власної пасивності, придушуючи у зародку потенційну позитивну енергію багатьох талановитих людей, водночас створює живильне середовище для негативної енергії «активних» негідників. Капітулянтське гасло пасивності: «Я маленька людина, що я можу!». Але якщо ти виправдовуєш своє боягузтво тим, що нічого не можеш, то не наважуйся скаржитися і вимагати! Не протягуй жебрацьку руку, якщо ти й досі не в змозі стиснути її в кулак! Досить безкінечних листів і протестів «нагору», пора, здається, перейти до листів, протестів, дискусій «униз» – до самих себе, проти самих себе. Очевидно, що вбивці покращення життя причаїлися серед нас. Ми вбиваємо можливість змін нашою громадською боязкістю, нашим очікуванням: чия візьме?..

Життя в мріях і казці – підвладні законам сучасного жанру. Та ось казка добігає кінця. Відлунням її чудес живляться отроцтво, юність, щасливі моменти будь-якого життя. І на якомусь витку календаря око впирається у безвихідь, безодню. Людина з жахом усвідомлює: обхідних шляхів немає. Прірва, що, як пилосос, утягує все сущее, неодмінно втягне і її. Питання тільки в тому, коли: завтра?.. через тиждень? місяць? рік?

У Києві утворився владний прецедент і своєрідна адміністрація, яка почуває себе наче відокремлене князівство чи місцева монархія. І це поступово набирає усе більш загрозливих форм. Кияни вже звикли до частого порушення чиновниками Конституції і законів України, зловживань у різних сферах діяльності. І що характерно: суворих покарань, гучних судових процесів, відсторонень з посад «солідних» високопосадовців не видно й не чути.

Втрата морального авторитету столиці породжує переважаючий розвиток інших культурно-ідеологічних центрів у державі і сприяє розвиткові відцентрових тенденцій у політиці. Зростає загроза сепаратизму культурологічного, а затим й політичного. У перспективі – загроза конституційному ладу, що, крім іншого, є проблемою національної безпеки держави. У свій час саме Секретар Ради національної безпеки і оборони України А. Клюєв представляв О. Попова, коли того зустрічали зі стриманим виразом облич в будинку КМДА. Може, давно пора публічно визнати помилку такого призначення у столиці і дати киянам можливість  скоріше обрати керівників місцевої влади і депутатів таких, яких бажає бачити народ , київська громада?

Наразі у Києві накопичилося безліч проблемних питань, які становлять загрозу національній безпеці держави, конституційному ладу, а головне – становлять небезпеку для мільйонів людей.

1. Ще у листопаді 2009 р. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, яка розслідувала факти зловживань київської влади, повідомила, що Київ знаходиться на межі техногенно-екологічної катастрофи. І цю проблему досі не знято, вона є, хоча б через загрозливий стан місцевого колектору і численних трубопроводів. Всі це знають!

2. Річка Дніпро вкрай забруднена, потребує термінового очищення, бо ця водна артерія дає питну воду не тільки Києву, а й 35 мільйонам людей в Україні. Київську набережну потрібно рятувати від сміттєвих варварів!

3. Більшість лікарень столиці перебувають у вкрай занедбаному стані і потребують ремонту, оснащення медтехнікою та медикаментами, а харчування хворих в цих закладах лікування інколи гірше, ніж у тюрмах.

4. 40% комунального рухомого складу трамваїв і тролейбусів перебувають у вкрай занедбаному технічному і санітарному стані. Користування таким транспортом становить небезпеку для здоров’я городян і гостей міста. І що важливо. Пасажирів занедбаних вагонів не полишає відчуття огидності і моторошного душевно стану, коли вони заходять чи виходять з таких ось «вагонів». Справжній нервово-психологічний стрес і дискомфорт.

5. 30% спортивних майданчиків за місцем проживання населення перебувають в незадовільному стані, а головне – на них, як це було кілька десятиріч тому, не проводяться заходи фізкультурно-масового спрямування для населення. Проте вагоме місце недалеко від житлових будинків, шкіл, дитячих садків займають нині комерційні кіоски, які торгують горілкою та безліччю сортів пива. Чи слід дивуватися після цього, що у нас проблема алкогольної залежності молоді набуває дедалі більшого поширення, а стан її здоров’я усе більше погіршується?

6. Чимало протестів екологів викликає знищення зелених зон через численні забудови.

7. Дуже шкодить здоров’ю киян і захисту їх від сонячної та чорнобильської радіації, шкідливого впливу різних інфекційних хвороб те, що вулиці, дороги столиці не поливаються водою шляхом використання спеціальних машин та інших пристроїв. Особливо це доречно робити у літню спеку. Не вистачає коштів чи розуму, щоб реалізувати таку програму?

8. Тисячі ліфтів у багатоповерхових будинках Києва потребують сьогодні заміни чи капітального ремонту, модернізації. Здебільшого через те, що відпрацювали свій термін експлуатації. Їх подальше використання загрожує життю та здоров’ю мешканців багатьох будинків, порушує їх конституційні права та чинне законодавство.

Чи будуть зроблені висновки? Хочеться вірити, що так, але не віриться!

9. Кияни стурбовані  свавіллям чиновників та грубим порушенням конституційних прав по відношенню до двох жінок, які постраждали кожна по-своєму і пережили різні життєві негаразди. Об’єднало у примхах долі одне прагнення: досягнути справедливості і боротися проти безвідповідальності та бездіяльності київської влади, яка проігнорувала проблеми киянок і цим порушила Конституцію і закони України. У будь-якій демократичній і правовій державі за таке свавілля має бути кримінальна відповідальність і значна матеріальна компенсація постраждалим. Позбавтесь ілюзій, шановні читачі, ми живемо у Києві… Вчительку Ніну Москаленко рейдери силоміць вигнали з її невеликого старого будинку в елітному нині районі на Печерських пагорбах біля музею Великої Вітчизняної війни. Сам будинок розтрощили кувалдами. Постраждала Н. Москаленко подала куди могла скарги, у численних телеінтерв’ю просила допомоги у влади, але так її і не дочекалася. У всякому разі поки…

Член Національної спілки журналістів України Євгенія Борщевська впала взимку в центрі Києва і отримала дуже важку травму ноги, перенесла складну операцію та великі витрати на лікування. Подала позов на КМДА до Шевченківського районного суду про відшкодування матеріальних і моральних збитків та попри тривалу тяганину виграла-таки суд! Але столична адміністрація не виконує рішення суду, чим зухвало порушує Конституцію і закони України, дискредитує органи державної влади і судочинство держави. Навіть не можуть допомогти постраждалій жінці листи і вимоги, які надсилають у КМДА Державна виконавча служба України, Генеральна прокуратура України і Прокуратура  м. Києва. Це, по суті, конституційно-правовий колапс і антизаконний виклик всій системі установ державної влади. Хто і коли зупинить це свавілля??

10. І ще про одне тривале протистояння громадськості з київською владою. Йдеться про прийняте Київрадою рішення щодо перейменування вулиці Комінтерну на вулицю Петлюри. Згідно з інформацією КМДА, таке відбулося на виконання Указу Президента України від 16.05.2005 №793/2005 «Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки». Важливий момент. У цьому Указі нічого не сказано про присвоєння назв вулиць на честь С. Петлюри. Понад сто мешканців вулиці Комінтерну поставили свої підписи у протестному листі до влади щодо такого  дивного перейменування їхньої рідної вулиці. Поки їх, окремі громадські організації, влада не чує. Або ж робить вигляд, що не чує.

Ось як з наукової точки зору прокоментував ці факти і подію відомий публіцист, громадський діяч, кандидат політичних наук Олександр Найман: «Антифашистський Комітет України направив лист голові КМДА О. Попову, і в найближчі дні такий лист буде надісланий секретарю Київради Г. Герезі. У порушеній проблемі йдеться про такі  відомі історичні факти щодо особистості С. Петлюри, як керування ним отаманами-погромниками Директорії. Під проводом цих отаманів було здійснено 40% погромів в Україні.  Крім того, за Варшавською угодою С. Петлюри з Ю. Пілсудським у 1920 році під юрисдикцію Польщі передавалися Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя. Цей договір був засуджений М. Грушевським, В. Винниченком та переважною більшістю інших національно-патріотичних діячів. Крім того, Петлюра і підпорядковані йому військові підрозділи брали участь в агресії Польщі проти України у квітні 1920 року». Невже київська влада так далеко зайшла у своїх амбіціях щодо перейменувань столичних вулиць, що явно «промахнулася» із одіозною «постаттю» С. Петлюри? Втім, виправити помилку завжди можна, була б тільки воля, здоровий глузд і бажання прислухатися до думок і порад громадськості.

Хотілося б торкнутися і теми варварського зносу частини пам’ятника С. В. Косіору у сквері навколо кінотеатру «Київська Русь» по вулиці Артема. Ця руйнація відбулася ще при минулій київській владі, чомусь знесли тільки голову державному діячеві, а сам постамент залишили. У варварів свої закони, норми моралі. Але ж пам’ятку історії та архітектури слід реставрувати і відновити. Про це твердить чимало киян. Дуже доречно буде, коли КМДА вирішить на користь людей і здорового глузду, нашої історії ці важливі і неоднозначні дві проблеми, про які йшлося у пункті 10.

Пишу ці рядки статті, а на душі стає моторошно, часом не віриться, що такий коловорот антиконституційних подій і нехтування владними персонами чинного законодавства відбувається тривалий час у нашому рідному місті та державі. Втім, цей факт відомий і не раз осмислений. Нагадую тільки тому, що плебеїзація духу і моралі  – процес задавлений.  Сьогодні він сягнув меж потворності. Маємо напрочуд родючий грунт для негативу, і він примножуватиметься в міру того, як нинішні чиновники різного рангу будуть продовжувати насаджати свою шкалу цінностей. Єдине, що потрібно зробити – їх зупинити!

За останні роки кияни постійно натикаються на мури нерозв’язаних проблем, і це їх хвилює. Людина хоче вірити, що з часом все минеться і жити у Києві стане краще, безпечніше, комфортніше. Але не може уявити собі таке навіть у сміливих фантазіях, бо реальність зовсім інша – тривожна і напружена. Тому нерідко її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму.

Чимало тролейбусів і трамваїв нині перебувають у занедбаному, жахливому стані. Їхній зовнішній та внутрішній стан заслуговує не тільки на критичну оцінку. Він, цей стан, – небезпека для здоров’я і життя мільйонів киян. У старих тролейбусах і трамваях немає нормальної вентиляції, вагони не миються і не прибираються. Тут людям важко дихати (особливо у спекотну погоду). Уявіть собі, скільки мікробів та мікроорганізмів, небезпечних для здоров’я, знаходяться в такій сприятливій для них атмосфері, як київські трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутки? Пасажирський транспорт – це, мабуть, найбільше повсякденне скупчення людей у невеликому просторі. Чи слід дивуватися сталому рівню у Києві інфекційних хвороб та  туберкульозу? Чому не втручається у ситуацію столична санітарно-епідеміологічна станція і Міністерство охорони здоров’я? Брудні тролейбуси, трамваї, автобуси і маршрутки не повинні виїжджати з парків на столичні магістралі.

Скрізь і всюди ми наштовхуємося на вістря згаданих та інших важливих для існування людини кардинальних проблем. Вістря саме випирає із рваних одеж безликої та недієздатної київської влади.

Свіжий ефір: Свобода мирних зібрань: чи втратить громадянське суспільство свій голос?

Звичайно, що старий рухомий склад пасажирського транспорту, який давно потрібно було б відправити на капітальний ремонт чи здати на металобрухт, стає усе більш небезпечним для людей з точки зору його дорожньої експлуатації. І це особливо потрібно врахувати міській владі та комунальному підприємству «Київпастранс». Слід негайно змінювати ситуацію на користь киян, їх конституційних прав.

Стаття має не філософсько-риторичне спрямування. Тому наведу конкретні приклади.

Ось як виглядає ганебний список рухомого складу комунального транспорту, який відзначається не тільки іржавими зовні вагонами, брудом, але  й відсутністю зручних місць для сидіння пасажирів, зламаними лампами освітлення салонів, у деяких вагонах взагалі замість скла у вікнах знаходиться… фанера, а самі вагони розмальовані дебільними прихильниками «графіті».

•  Тролейбуси маршрутів: №30 (№ 4237), (№4233), (№2505), (№4230), (№4229), (№4013), ((№4234), тролейбус №46 (№4024), є чимало недоліків у тролейбусах на маршрутах №37, №37-а, також №29 та деяких інших напрямків.
• Трамваї маршрутів: №12 (№5850), №11 (№5817), №19 (№5944), № 33 (№ 3488), №35 (№005), (№020), (№3626).

Зрозуміло, що це тільки невелика частка жахів, які можна побачити і відчути, коли їдеш згаданими маршрутами. Недарма кияни часто скаржаться: у таких вагонах потрібно перевозити не людей, а тварин. Та й тим буде, певно, незручно й небезпечно у цих умовах  А взагалі,  рухомий склад трамвайно-тролейбусних маршрутів, які зв’язують Троєщину зі станціями метро «Петрівка» та «Дарниця», а стару Дарницю з Воскресенкою, Троєщиною, Лісовим масивом, Поділ з Куренівкою і Пуща-Водицею, потрібно якомога скоріше міняти та модернізувати. Бо зачеплені інтереси мільйона киян.

Хотілося б зупинитися і на такому моменті. Тривалий час на кінцевій зупинці тролейбусного маршруту №46-к (у провулку поруч з Північно-Броварським шосе і метро «Дарниця»), прямо на повороті до кінцевої зупинки і безпосередньо на ній водії-анархісти, які нехтують Конституцією і Правилами дорожнього руху, паркують на дорозі свої машини, що дуже заважає і водіям тролейбусів, і пасажирам. І хоча на відрізку у 30 метрів на видному місці висять два знаки, які забороняють у цьому місці не те що паркування, але й зупинку машин, ніхто на це не звертає уваги. Державтоінспекція Києва повинна давно взяти згаданий провулок і зупинку на постійний контроль, як, до речі, міська та Дніпровська райдержадміністрація. Анархію і безмежжя автопорушників потрібно зупинити!..

Але повернемося до головної теми публікації. Відчуваю чимало опонентів з чиновницького середовища, які не тільки не бажають сприймати прогресивні ідеї чи пропозиції, а й знаходять причини, які начебто ніяк не дозволяють більш успішно розвивати галузь трамвайно-тролейбусного парку столиці та комфортного, безпечного перевезення пасажирів. Проблема для них в одному: де взяти кошти, коли їх ніколи не вистачає? Ненажерливе чиновництво просто не вміє та не звикло компетентно, з відповідальністю, розумно рахувати та витрачати бюджетні кошти. Можливо, тільки за нецільовим призначенням.

У Києві назріла необхідність кардинальних  владних змін, а якщо дивитися ширше –  адміністративної революції. Назріли системні реформи, всі гілки влади повинні бути збалансовані і обрані киянами: мер, Київрада, міська адміністрація. Київська міська держадміністрація в її нинішньому складі не здатна буде цього зробити, бо не вистачить розуму, волі, кваліфікації. Тому потрібна координуюча і направляюча роль у цих процесах Адміністрації Президента України та Кабінету міністрів. І, звичайно, політична воля Гаранта Конституції. В чому полягає основна ідея? Перш за все, у суттєвому скороченні бюджетного фінансування на утримання великого і бездарного бюрократичного чиновницького апарату. Навіщо, наприклад, голові КМДА О. Попову 6 заступників, 20 радників і така кількість працівників у численних відділах, управліннях, департаментах? А чи можна вважати нормальним, коли в районних адміністраціях на головних керівних посадах працюють по… 7 чиновників (голова РДА, 5 заступників + керівник апарату на правах заступника). Це вже не кажучи про роздуті штати на решту співробітників. Більшого розмаху марнотратства бюджетних коштів зустріти важко. Принаймі в цивілізованих європейських країнах. Потрібно скоротити цю бюрократію на 50%, і почати не з прибиральниць та сантехніків, а з заступників голів управлінь, відділів тощо. Ось де маємо резерв на десятки мільйонів гривень, який конче потрібен щороку на фінансування розвитку комунального транспорту Києва. А навіщо у Київраді засідають понад 100 депутатів?  Невже місту потрібні мільйонні витрати на їх утримання? Хіба ж нам не вистачить і 30 депутатів?.. Це ще додасть у скарбничку комунального транспорту кілька мільйонів гривень. Будуть не зайвими. Інша пропозиція. Скоротити на 30-40% бюджетні фінансування на проведення в місті і районах різних помпезних свят, змагань, фестивалів, концертів, виставок тощо. Це інше джерело фінансування бідолашного комунального транспорту. Потрібно вивчати досвід пошуку закордонних інвесторів, як це, приміром, роблять у Білорусі. А ще поцікавитися, як вдалося меру Вінниці співробітництво зі Швейцарією, яка поставляє у це місто трамвайні вагони, у тому числі за благодійними програмами.

Що стосується долі районних держадміністрацій, очевидно, їх скоріше потрібно ліквідувати та відновити районні ради. Районний голова має бути обраний громадою на місцях, а не призначений «згори». Можливо, у якості експерименту слід було б «відв’язати» систему управління в Києві та його районах від Центру і надати місцевим органам влади можливість самим вирішувати питання фінансування й розвитку соціальної та економічної сфери, при обов’язковому погодженні політичних рішень із центральною владою.

Наш славетний земляк-філософ Григорій Сковорода у свій час відзначав, що досягнення добра, блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне для людини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним.

Українська віра завжди живилася жертовністю. Тому досі плутаємо перемоги з поразками. А через те що всі перемоги були тимчасовими, то їх поглинула одна велика поразка. Можливість побудови реальної, компетентної, народної владної мерії, де дбатимуть з розумінням про реальні проблеми киян, де, наче вихрі, моделюватимуться сучасні управлінські ідеї та моделі розвитку стародавнього міста, вперше за всю історію останні десять років не відбуваються. Надія на кращу владу, а значить, і життя людей, як риба, вислизає з тремтячих рук. Лишився поки фантом, де відсутні реальні контури і зміст…

А зараз цього немає. І колишня людська радість дедалі більше стає печаллю. З деградацією людини й перетворенням багатьох людських істот у сміттєвих варварів – деградує і Дніпро, річка стає більш забрудненою, похмурою. Особливо біля акваторії столиці. Чиновники Київської міськдержадміністрації помпезно нещодавно рекламували і розповідали усім перед телекамерами, що в столиці буде проведено другу київську толоку по прибиранню міста від сміття та бруду. Всі керівники за традицією, яку навряд чи можна вважати логічною, правильною, кинулися у парки і зелені зони, щоб за хвилин 10-15 посадити на зручному ґрунті заздалегідь підготовлене для них деревце. Лунали повідомлення про прибирання у районах сміття, про фарбування парканів та майданчиків тощо. Словом, чиновники самі собі співали пісні та розповідали киянам оди про свою працю. А чому ніхто не подумав про київську набережну, про бруд у Дніпрі? Принаймні, метрів п’ятсот від станції метро «Дніпро» у бік Подолу набережна безпосередньо біля води у наджахливому, антисанітарному стані! Скрізь сміття, пляшки, недопалки, будівельний брухт. І частково все це періодично вітер зносить у річку. Рекордсменом тутешнього забруднення виявилася невелика платформа-дебаркадер біля сходів, на якій облаштували п’ять біотуалетів. Але те, що коїться біля неї у воді, не піддається, як кажуть, ані перу, ані розуму людини. Не дивно, що на травневі свята біля берегів набережної зустрічалася померла риба. Причому великі особини. Вода скрізь дуже брудна, а на поверхні нерідко плавають пусті пляшки та сміття, наче з каналізаційних відходів. Жахливо і боляче на це все дивитися! Коли ж тут постійно прибиратиметься сміття і почнуть, як і скрізь на вулицях, працювати бригади двірників чи спеціальних комунальних бригад?

Для довідки. Нині водою з Дніпра користується 70% населення України (майже 35 млн осіб), і серед них – наш Київ.

..Упродовж набережної вишикувалося чимало рибалок. Вони також висловили тривогу стосовно брудної води і здохлої риби. Дехто навіть висловив припущення, що на дні річки й досі лежить неприбраний радіоактивний пил, що принесла до Києва течія з Київського моря після чорнобильської аварії. Екологи стверджують, що у басейні Дніпра втрачено не менше 80% природних екосистем.

Нинішня екологічна ситуація навколо берегів і на набережній Дніпра (біля води), забрудненість води і глибин річки – це модель пекла. До її творення причетна не тільки влада. Вона – наслідок виснаження національного організму, що затягнулося в часі. Нам всім від розмов необхідно давно перейти до діла і вважати порятунок і очищення Дніпра питанням національної безпеки держави.

Те, що вчора нам здавалося немислимим, сьогодні сприймається як буденне явище. Мова йде не тільки про жахливий і небезпечний стан Дніпра та столичної набережної. Глобальних проблем у Києві накопичилося громаддя. Тому жах існування як звичайна модель людського буття стає звичним. Мораль і совість – анахронізмом. Релігійна свідомість спить. Звертання до одвічних християнських постулатів носить поверховий, декоративний характер. Між ним і справжньою вірою – прірва…Чи готові ми все це й надалі терпіти? Ось у чому сенс питання…

У Святому писанні сказано, що аморально і безчесно брехати. Але в різних суспільствах ці терміни трактуються по-своєму. «Клянуся говорити правду, тільки правду і нічого, крім правди», – слова, які говорить свідок в суді США й при цьому кладе руку на Біблію. Для реалій українського життя, особливо чиновницького середовища, це умовно можна перефразувати так: «Клянуся порушувати Конституцію і закони та говорити брехню, тільки брехню і нічого, крім брехні». Прикладів цієї брехні, яка нерідко межує зі злочинами проти людей, нехтуванням чинного законодавства, можна приводити багато. Їх міріади. Не можливо ж перерахувати піщинки. «Вони» – ці перевертні, уся їх система безпорадної, безвідповідальної і махрово-бюрократичної влади – наскрізь, до самого останнього ланцюжка, складаються з брехні. І найбільш неприємне те, що брехня стала нормою повсякденного життя у стосунках «влада-громадянин». Вона, наче примара, літає кабінетами Київської міської держадміністрації (КМДА) та районних держадміністрацій, інших структур численних організацій, підвідомчих КМДА.

Нормальна соціальна людина ніколи не примириться з цими фактами і, звичайно, буде боротися за свої права та справедливість.

Напередодні зимового сезону 2012-2013 рр. перший заступник голови КМДА О. Мазурчак та інші чиновники запевняли киян, що закуплена спеціальна техніка для розчищення криги та снігу, багато тонн солі та піску для посипання пішохідних доріжок тощо. Мовляв, все буде під контролем. Результати відомі: тисячі постраждалих киян від травм і переломів, колапс на автошляхах, завалені і не розчищені тривалий час вулиці та прибудинкові території від снігу та криги, морально-психологічні та психічні стреси у людей, паніка через нестачу хліба у магазинах. Та хіба тільки це?.. «Хреста на них немає», – виплескували часті репліки віруючі біля церков. Може, дійсно так?..

Минула зима і несподівані снігові замети навесні показали інше: в КМДА, на мій погляд, немає зараз фахових керівників, менеджерів сучасного рівня, що вміють терміново вирішувати важкі проблеми природних катаклізмів, а отже, при необхідності рятувати киян від прогнозованих екологічних катастроф. А за минулу зиму голова КМДА О. Попов  і його колишній заступник О. Мазурчак, інші чиновники повинні були нести, напевно, кримінальну та посадову відповідальність за порушення по відношенню до мільйонів людей Конституції і законів України. Дива не сталося. О. Попов залишився на посаді, незважаючи на широкий громадський гнів та осуд, критику засобів масової інформації, а О. Мазурчак переведений на іншу посаду у КМДА – радника голови О. Попова, хоча у нього і так є вже 20 радників, що є бюрократично-владним рекордом! Інші чиновники-«герої» зими звільнилися, а дехто працевлаштувався на тепленьких посадах у цій же системі. Отже, більшість основних дійових осіб безладу, власної некомпетентності та безвідповідальності фактично відбулися легким переляком. Верховна влада і на цей раз, на жаль, «своїх» не здала. Але чи відчули  там, «на горі», що всі вищезгадані  чиновники в черговий раз дискредитували правлячу партію та владу в очах виборців і свідомо чи несвідомо ганьблять чинне законодавство, вищі державні інституції країни? Невже таке комусь потрібно?..

Прикро і боляче на душі від несправедливості. Адже загальновідомо, що коли державний організм працює більш-менш злагоджено та надійно, коли всі ланки його взаємодіють в одному ритмі, тоді й суспільна атмосфера сприяє  саморозвиткові й самореалізації людини, її життя та діяльність отримують перспективу. Очевидно, що у Києві наш державний організм дихає на ладан, столиця вже давно – місто аномалій, де людина полишена сама на себе, де принцип виживання став нормою. Трясовина корупції і споживацтва, порушення законів і всього іншого, що з цим пов’язане, як неминучий виплід країни, міста, які не можуть дати собі раду і засмоктують краще, що є в людині. І це дедалі більше набуває паталогічних форм.

Нашій стародавній столиці вже давно загрожує техногенно-екологічна катастрофа. Це окрема тема, яка заслуговує на велику увагу громадськості та уряду. Цілком очевидно, що у разі, не дай Боже, будь-якої трагедії КМДА у нинішньому складі не впорається з ліквідацією та подоланням її наслідків. Ще у лютому 2009 року Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, яка розслідувала факти зловживань київської влади, повідомила, що Київ знаходиться на межі глобальної техногенно-екологічної катастрофи. Головна причина – неналежне виконання обов’язків посадовими особами КМДА. Час іде, а керівні чиновницькі особи столичної влади кращими не стають. Це вже стало поганою традицією.

Згадана катастрофа, підкреслювалося у висновках комісії, може мати незворотні наслідки для життя як мільйонів киян, так і для десятків мільйонів громадян, що живуть нижче по каскаду дніпровських водосховищ. За даними авторів звіту, найбільш небезпечними є наступні проблеми і об’єкти, які забезпечують життєдіяльність міста:

-правобережний каналізаційний коллектор; Бортницька станція аерації з її підводними водовипусками у Київське водосховище; неготовність міста до пропуску паводка (1% забезпеченості) у зв’язку  із забудовою Троєщини, Харківського масиву і Конча-Заспи; забудова лівобережної дамби Київської ГРЕС, довжина якої 41 кілометр; забудова Лівобережної заводі річки Десна, особливо в районі Деснянського водозабору; безпідставний відбір піску з русла Десни і верхів’я Канівського водосховища.

Час іде, і ми бачимо, що проблеми, порушені чотири роки тому Тимчасовою слідчою комісією ВР України, й досі періодично знаходяться в центрі уваги громадськості та владних організацій. Бо небезпека для людей і навколишнього середовища не ліквідована! Пригадаємо хоча б нещодавню аварію на Бортницькій станції, а також численні зсуви грунту на горах Подолу, аварії на вулицях міста, де проходять труби тепломереж і каналізаційного колектору тощо.

Важливі висновки зробив експерт з питань екологічної безпеки Федір Судніцин у прямому телевізійному ефірі «Київського форуму» у квітні цього року: «Якщо каналізаційний колектор у столиці розірветься, не витримавши напругу через свою зношеність, всі загрозливі життю і здоров’ю речовини потраплять у Дніпро. Не буде ніяких можливостей виправити ситуацію. Все потрапить у Дніпро і Чорне море. Це викличе катастрофу світового масштабу, подібну Чорнобилю».

Втім нерідко від чиновників КМДА можна і зараз у такій непростій ситуації почути заспокійливі нотки: мовляв, ситуацію будемо виправляти, і вона під контролем. Хочеться вірити, але не віриться! А головне – на вирішення маленької чи великої проблеми керівники КМДА завжди просять в уряду гроші. І причому чималі! Стосовно грошей та фінансування виконання різних програм розвитку столиці. Вищезгадана Тимчасова парламентська слідча комісія виявила чимало фактів нецільового використання бюджетних коштів у КМДА, а якщо більш доступно роз’яснити  – їх розкрадання! Невже й справді синдром домінанти брехні превалював завжди у діяльності нинішніх  київських  високопосадовців, які звикли не нести кримінальну відповідальність за порушення Конституції і чинного законодавства? Тож нам усім є над чим працювати і з чим боротися…

Дуже важливу і корисну інформацію прочитав на сайті. В наших спільних роздумах та обговоренні порушеної у моїй статті теми хочу також ознайомити з фактами цієї публікації читачів «Київського форуму».

«Думки вітчизняних експертів щодо стану екології у місті Києві розділилися: одні вважають, що українська столиця об’єктивно є одним з найбільш екологічно небезпечних міст світу, інші ж стверджують, що тут живеться і дихається нітрохи не гірше, ніж в будь-якому мегаполісі. Київ дійсно не входить у число найбільш забруднених міст України – тут його випереджають Одеса, Дніпродзержинськ, Лисичанськ, Донецьк, Слов’янськ, Дзержинськ, Єнакієве. Проте фахівці не заперечують, що в Києві є екологічні проблеми, але все ж вони не настільки глобальні. Чи дійсно це так?

Нещодавно Україна відзначила пам’ятну дату – 26 річницю аварії на Чорнобильській АЕС. Її трагічні наслідки досі лякають цілий світ і справжнім тягарем лягають на плечі українців. Середньорічні дози опромінення в десятки разів перевищують норму, і це є звичним станом для Києва протягом кількох десятиліть. Тому кияни звикли сприймати це як даність, не цікавлячись подробицями, адже у нас постійно щось не в порядку. Адже навколо всі живі, начебто здорові та щасливі. При цьому кияни не приділяють уваги тому факту, що радіація впливає на всі системи організму, особливо на серце, нервову систему і щитовидну залозу. Без здійснення належних заходів жителі Києва та всієї України ще десятки років страждатимуть від радіації. Наслідки аварії на ЧАЕС викликають занепокоєння, але становлять далеко не єдину екологічну загрозу Києву. В столичному бюджеті планують витратити близько 5 мільйонів гривень на повне очищення території заводу «Радикал». Що саме тут є небезпечним для екології? Справа в тому, що в процесі виробництва ртуть осідала на території заводу, де за 37 років її накопичилося десятки тисяч тонн. Сам завод і прилеглі території забруднені, адже пари ртуті накопичились у стінах і підлозі. Фахівці побоюються, що шкідливий для здоров’я рідкий метал може збиратися під землею в цілі озера і мігрувати з ґрунтовими водами в бік Дніпра.

Ще одним прикладом екологічних проблем міста є комбінат «Радон», який кияни називають кладовищем атомних відходів. Він розташований в Голосіївському районі столиці, недалеко від Конча-Заспи, і оточений значною санітарно-захисною зоною. При цьому «Радон» завжди представляв реальну загрозу для Києва. Сюди вже півстоліття звозять радіоактивні відходи не лише зі столиці, а й з п’яти найближчих областей – Житомирської, Черкаської, Чернігівської, Хмельницької та Вінницької. Саме сховище знаходиться в аварійному стані і поповнюється відходами з підприємств, лікарень. Ходять чутки, що кілька років тому на комбінаті сталася аварія з пошкодженням контейнерів з відходами, в результаті чого радіоактивний тритій потрапив у ґрунт. За оцінками експертів, через 10 років цей радіонуклід з ґрунтовими водами може потрапити в річку Віта, що протікає неподалік і впадає в Дніпро.

Поблизу Києва ситуація не краща. В селищі Пирогово знаходяться радіаційні відходи з усієї України (в тому числі й з Чорнобиля). У будь-який момент радіоактивні залишки можуть прорвати дамби, що неминуче призведе до екологічної катастрофи. Втім, на думку експертів, звалища є не просто столичною, а загальноукраїнською проблемою. Практично кожне промислове підприємство має у себе на балансі накопичувачі для відходів. У всьому світі вже навчилися перетворювати відходи в доходи. Прогресивні країни відмовляються як від звалищ, так і від сміттєспалювальних заводів, віддаючи перевагу переробці сміття. На жаль, для України все це в далекій перспективі.

Згадані проблеми безпосередньо загрожують стану основного водного ресурсу міста – річки Дніпро. За даними екологів, Дніпро в межах міста відноситься до III класу, що означає «помірно забруднена вода», а іноді й до IV класу – «брудна вода». Забруднення води завдає великої шкоди здоров’ю мешканців міста. Підвищена концентрація у воді ізотопів вуглецю, водню і кисню прискорює процес старіння організму, навіть незначні частки тритію пригнічують життєдіяльність людини у цілому, а солі алюмінію навіть в найменших дозах викликають у дітей розумову відсталість.

Водопровідні та каналізаційні мережі Києва дуже зношені та знаходяться в жалюгідному стані. Численні перевірки показали, що зношеність основних фондів Дніпровської та Деснянської водопровідних станцій сягає 60%. На київських системах водопостачання досі діють ділянки, запущені в експлуатацію ще в XIX столітті. Деякі зі старих труб не приводилися в порядок більше 50 років. Такий стан водопровідної системи Києва може призвести до техногенної катастрофи – затоплення столиці. Щоб цього уникнути, необхідно негайно замінити майже чверть міської водопровідної мережі. Що стосується питної води, то в міській санепідемстанції стверджують, що вона відповідає затвердженим вимогам і нормам. Однак, на думку деяких експертів, про якість питної води в столиці красномовно свідчить незмінно високий попит на різноманітні фільтри для води. У світі є країни, в яких воду можна пити з-під крана, проте Україна до цих країн потрапить ще не скоро.

Крім чистої води, однією з головних потреб людського існування є чисте повітря. Основний забруднювач столичного повітря – автомобільний транспорт, обсяги викидів якого збільшуються з кожним роком і який дає 83% усіх шкідливих викидів в атмосферу. Загальний рівень забруднення повітря в Києві вище середнього по Україні та оцінюється фахівцями як високий. В повітрі більше двох десятків різних шкідливих домішок: діоксид сірки, оксид вуглецю, формальдегід і звичайний пил. Велика кількість автомобілів працює на бензині, в який додаються сильні канцерогени. Вихлопні гази автомобілів особливо небезпечні для здоров’я, бо їх викид здійснюється безпосередньо в зону дихання людей – біля зони активного пішохідного руху. За даними фахівців Центральної геофізичної обсерваторії, висока концентрація діоксиду азоту в повітрі Києва, яка вдвічі перевищує норму, влітку може збільшуватися у п’ять-шість разів. При цьому близько 80% машин експлуатуються більше восьми років, тому не мають спеціальних пристроїв для нейтралізації шкідливих речовин.

Через вічну проблему мегаполісів – загазованість міста транспортом – страждають і зелені насадження. Крім того, під час ожеледиці та холодних зим використовуються надзвичайно шкідливі для дерев суміші. Згідно з даними Міністерства екології та природних ресурсів України, 70% дерев у Києві «хворіють». Тільки за останні роки понад 25 видів рідкісних рослин, які ростуть у столиці, внесені до Червоної книги України. Це свідчить про несприятливу екологію, оскільки дерево першим реагує на стан навколишнього середовища.

Науковці відзначають, що екологічну забрудненість можна простежити за статистикою захворювань. За статистичними даними, найбільше кияни помирають від хвороб системи кровообігу та новоутворень. Адже існує прямий зв’язок між онкологічними, ендокринними захворюваннями, захворюваннями крові та серцево-судинної системи та несприятливою екологією. Зрозуміло, що здолати відразу всі екологічні проблеми Києва неможливо – на це потрібно багато часу та коштів. Столична влада повинна приділяти їх вирішенню першочергову увагу, зважаючи на безпосередній зв’язок стану екології зі здоров’ям та життям киян.

Епілог

Примітивне чиновництво, примітивні й бездушні керівники, свавілля, беззаконня – складові сучасного київського буття. Примітив скрізь. Це як спрага задоволення ціною найменших зусиль. Суспільство буває протестує, але терпить, чекає змін, які все не приходять та не приходять. Надія для декого стає примарною, люди просто не вірять у прогрес, вони пригнічені і переймаються запитаннями на кшталт: чому ті, хто зневажає конституційні права людей, нехтує чинним законодавством, не сидять за гратами, а знаходяться при владі? Деградують люди, знижується рівень культури, взаємоповаги та довіри між суспільством та владою. Так, Микола Бердяєв нагадував сучасникам про духовний примат культури: «цінність суспільства визначається якістю культури, а не політикою чи економікою». І, крім того, висловлював крамольні, як на свій час, думки. Про ієрархічність культури, про шкідливість демократизації, яка не сприяє її якості. І, між іншим, що в недосконалому, плебейському суспільстві натури творчі й культурно витончені почуваються одинокими. Це прямо перегукується з гіркотою визнання англійського поета Кітса, який у листі до брата писав: «щоб бути придатною для цього світу, людина має відмовитися від усього найтоншого, що є в ній». Сказано прямо як про нас.

На закінчення хочеться пригадати слова українського письменника Юрія Липи, який в одній зі своїх публікацій в «Літературній Україні» («Лозу відновить Бог») написав: «Перед розвиднем накликана безвір’ям темрява густішає… Хоча незабаром і сяйне перший промінь Воскресіння, але заблуклій душі боязно повірити в це – вона вірить у очевидне, у те, що виблискує вогнями морального перелюбу, у модне, що робить проституйовану політику вигідним бізнесом, уважається за «формат», хоча щокрок обертається брутально-примітивном матом. Але кому сказати про СОВІСТЬ!».

(Продовження теми  в наступних публікаціях).

Свого часу хитромудре гасло пішло, як-то кажуть, гуляти столицею, його наче піар-отруту «вкинули» для електорату посіпаки «мера усіх киян» Леоніда Черновецького: «Кияни мають право жити краще!». Справді, багато хто ціле життя виборював таке право, от і маєш: без оплати кілограм дармового цукру, локшини з олією на додачу безкоштовно, а у поштові скриньки – одну зі столичних газет. Також задарма! Щоправда, коли той мер тут же втроє-вчетверо підвищив плату за можливість «жити усім киянам», люди почали почувати себе наче у зашморгу. Не проходить цей стан і зараз, коли нинішня міська влада знову збільшила вартість житлово-комунальних послуг, знизивши при цьому якість та рівень таких послуг. Натомість підвищила сплату за проїзд в метро та у маршрутних таксі… А право на краще життя – майте собі, аякже, і радійте з того!

Чимало киян щоденно ризикують своїм життям і здоров’ям через поганий технічний стан та аварійну роботу ліфтів. За даними компанії ліфтового господарства «Отіс», 40% столичних ліфтів потребують повної заміни, а 80% необхідний ремонт. Ліфти відносяться до транспорту підвищеної небезпеки, й, відповідно до вимог Державних стандартів №22011-95, їх експлуатація після 25 років роботи – заборонена! У Києві – 24 тисячі ліфтів, з яких 3 тисячі потребують заміни і 7 тисяч – модернізації. Згідно із заявами голови Київської міської держадміністрації Попова (якщо їм можна вірити), у 2013 році планується розпочати реалізацію великої програми модернізації та заміни ліфтів. У першу чергу будуть міняти ліфти, які відпрацювали свій термін, тобто 25 років! Цікаво, як це буде робитися: вибірково чи за іншими критеріями? Наведу один характерний приклад. Тривалий час йде протистояння мешканців другого під’їзду 16-поверхового будинку 14/33 по вулиці Драйзера у м. Києві (Деснянський район) з київською владою і Деснянською райдержадміністрацією. Ліфтам (і вантажному, і пасажирському) виповнилося 28 років, працюють вкрай погано і нерегулярно. Їх подальша експлуатація становить загрозу для життя і здоров’я людей, що є зухвалим порушенням Конституції і законів України. Мешканці будинку другий рік поспіль пишуть колективні скарги у різні інстанції, щоб їм замінили нарешті небезпечні старі ліфти, які дедалі більше днів стоять на ремонті. Результатів немає! А між іншим, у будинку проживають 8 інвалідів (першої і другої груп), 20% пенсіонерів-ветеранів праці, чимало дітей. Це, так би мовити, пільгові категорії мешканців. Цілком очевидно, що ані вони, ані інші люди не можуть щодня ризикувати своїм життям. Хіба ж це не злочин проти людей і держави, не порушення чинного законодавства і присяги державного службовця, коли чиновники різних органів через свою нездатність таа неспроможність (а може, й не бажання??) замінити старі й небезпечні ліфти у вищезгаданому будинку (та в інших будинках столиці) роблять людей заручниками їх долі?

Скільки ще триватиме беззаконня і цей безлад? Хто і коли буде відповідати за порушення Конституції і законів України?

Свою стурбованість та підтримку киянам у боротьбі із владою за свої права їздити у безпечних ліфтах висловили у секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. І таку принципову позицію представників цієї поважної урядової установи і самого Уповноваженого ВР України з прав людини пані Лутковської В.В. можна тільки вітати! Унікальність нинішньої системи київської влади – у її постійному протиборстві з жителями столиці, які заслуговують на шану, допомогу й повагу. Влада ніколи не матиме підтримки від людей, якщо так зневажатиме безпеку їхнього життя та порушуватиме конституційні основи української державності. Безумовно, є серед представників величезного київського владного бюрократичного апарату чиновники-хамелеони, які не цураються хоч інколи робити добро киянам: швидко видавати їм необхідні, приміром, довідки, інші документи, не тримати їх годинами у чергах, не принижувати у різних формах людську честь та гідність. І роблять вони це просто так. За подяку. Але що з того, якщо вони, як Фауст, продали душу чортові, а їх взаємоіснування з конституційними принципами життя, з усіма людськими цінностями виглядає для них, можливо, наче фантасмагорія.

(продовження теми в наступних публікаціях)

На заклик лідерів об’єднаних опозиційних сил не менше 7-8 тисяч киян прийшли колонами із знаменами політичних партій та гаслами з протестами на мітинг біля Верховної Ради України, який був присвячений необхідності проведення термінових виборів міської ради та мера Києва у червні нинішнього року. Проблема дійсно вкрай актуальна і важлива для київської громади, адже, як показала нещодавня снігова буря, що обрушилася на столицю, з нинішнім головою Київської міськдержадміністрації (КМДА) О. Поповим і його найближчим чиновницьким оточенням, керівниками ряду головних управлінь і комунальних підприємств, які підзвітні КМДА, столиця України та її жителі через незадовільну роботу міської влади можуть і в майбутньому переживати численні житлово-комунальні негаразди, екологічні лиха, знищення старовинного міста через всілякі забудови і сумнівні реконструкції. Головне те, що люди живуть з постійною тривогою за своє сьогодення і майбутнє.

На жаль, при голосуванні у Верховній Раді за вибори у Києві ідею підтримали 209 депутатів, не вистачило 17 голосів. Але боротьба за правду триватиме й далі. Протистояння киян за свої права з державною владою очевидно матиме місце в інших мирних акціях протесту.

Автор цих рядків був також на цьому мітингу та чув від людей такі сентенції: «Будемо збирати громаду на мітинги протесту щомісяця біля різних урядових установ», «Влаштуємо наметове містечко біля КМДА і там щодня вимагатимемо усунення О. Попова та його заступників, поки не підуть геть!», «Проведемо міський референдум по недовірі владі», «Зберемо підписи розгніваних киян про недовіру Попову і передамо це все Президенту», «Час захистити наше рідне місто, кияни, бо того вимагає пам’ять предків і життя сучасників». Думок було багато, причому різних, подекуди дуже кардинальних та войовничих. Люди дійсно стурбовані тим, що до їх переживань не бажають прислухатися керівники держави. Дехто з мітингувальників вважав: ще ніколи у Києві не було настільки непрофесійної, недієздатної команди управлінців, яка б нехтувала інтересами мільйонів людей і так зухвало порушувала чинне законодавство та Конституцію України.

Криза київських протистоянь набирає обертів та різних відтінків, символів. Уточнимо: криза людини, соціально невпевненої у завтрашньому дні, змушує її шукати різні шляхи для виходу з цього становища, а іноді й переступати закон. Криза людини екологічного спрямування, яка безтямно рубає гілку, на якій сидить, і тоне у власних нечистотах та весь час чекає на катаклізми, пригнічує духовний і морально-психологічний стан. Криза людини моральної, що невід’ємна від першої і другої, відзначається деградацією культури, а значить, й людини. Тривожні симптоми.

Здається, культура сприймання критично-проблемних виступів засобів масової інформації нам потрібна особливо зараз, коли в київському суспільстві почалося відверте протистояння городян, окремих політичних партій і громадських організацій з владою. Потрібна толерантність, виваженість, адекватне реагування на слушні пропозиції людей до влади, з урахуванням законних інтересів жителів столиці. На цьому шляху нас чекає ще багато випробувань. І скоріше за все, найбільш важке – випробування правдою. Тільки так, певно, можна подолати безглузде протистояння, знайти компроміс і зробити безпечнішим та комфортнішим (у широкому розумінні значення цих слів) життя киян.

Увесь минулий тиждень голова Київської міської держадміністрації О. Попов виправдовувався перед  киянами, виступаючи на різних телеканалах та розповідаючи «про відчайдушну працю» чиновників та комунальників, які геройські прибирали вулиці, дороги, прибудинкові території від снігу та криги.  Всі у це повірили, громадо? Мені особисто не вірилося чиновникові. Відчувався фальш, образно кажучи, були кілограми рапортів-обіцянок, якоїсь патріотичної риторики та лише грами конкретики.  Хоча йому, О. Попову, піддакували різні чиновники, політичні кар’єристи  і невігласи – хто свідомо, а хто з уродженої дубовості. Але й попри цю підтримку, навряд чи примітивно-пафосна риторика пана Попова переконала бодай хоча б половину киян, що їм при нинішній владі не загрожують більше у майбутньому зимові випробування та знущання, екологічні катастрофи, які супроводжуватимуться ще й приниженням  честі та гідності жителів стародавнього міста. Страх залишається. Але про страх людина воліє мовчати. Вона інтуїтивно відчуває, що за ним – хаос. Їй страшно його озвучити. Та й озвучити – не означає випустити на волю…

Попри всі виправдання голови КМДА О. Попова,  без зрозумілої відповіді залишилися такі питання, на які громадськість мала б знати відповідь:

1. Чому, попри чіткі і своєчасні прогнози синоптиків про те, що на місто насувається снігова буря, голова КМДА О. Попов разом з дружиною поїхав за кордон? Чи мав він право залишати місто, мільйони людей у такій загрозливій ситуації?

2. Чому в умовах надзвичайної ситуації так пізно була підключена на допомогу по боротьбі зі стихією армія та військова техніка?

3. Ще напередодні зими колишній заступник голови КМДА О. Мазурчак  робив для засобів масової інформації заяви про те, що «Київавтодору» та іншим комунальним підприємствам вистачить техніки для прибирання снігу. Де була ця техніка при негоді і які причини того, що  через день після користування нею почалися технічні проблеми та негаразди ?

4. Чому не вистачало і не вистачає нині піску та солі для посипання пішохідних тротуарних доріжок і прибудинкових територій  у житлових кварталах? Станом на 1 квітня 2013 року 50% пішохідних тротуарів і прибудинкових територій нерозчищені від снігу та криги. Коли вирішать проблему, адже тисячам людей продовжує загрожувати небезпека для життя та здоров’я?

5. Хто відповідатиме за численні травми людей, отримані від падінь на крижаних тротуарах під час нинішнього снігового бурану? Хто компенсуватиме постраждалим моральні й матеріальні збитки?

6.  По відношенню до киян у цей страшний для всіх тиждень буревію були порушені  Конституція і закони України, декларація ООН з прав людини і європейська Конвенція з прав людини. Хто і коли за це відповість? Невже звільнення за власним бажанням чи за переводом  кількох міських чиновників є адекватним реагуванням влади на те свавілля та бездіяльність, неспроможність міської адміністрації прийти на допомогу мільйонам людей?

Тепер про один повчальний приклад. Не так давно велика снігова навала з вітром (ще більше ніж у Києві) накрила США, зокрема м. Бостон (штат Масачусетс). Тамтешня влада також отримала попередження від синоптиків про наближення стихії, причому за 4-5 днів до її початку. Був оголошений надзвичайний стан. Приблизно 600 снігоприбиральних машин та іншої допоміжної техніки, лопати, ломи, хімічні речовини для посипання доріг та вулиць чекали негоду для надання їй рішучої відсічі. Впоралися на відмінно! Важливий момент: у зв’язку із таким надзвичайним становищем водіям приватного транспорту було заборонено виїжджати на вулиці і шосейні дороги, а тих, хто проігнорував би це – чекав штраф у кілька тисяч доларів та три роки в’язниці. От чому машини не заважали комунальним службам своєчасно розчищати шляхи і вулиці. А у Києві представники КМДА і державної автоінспекції буквально молили і весь час просили водіїв, щоб ті були уважними за кермом і без необхідності не їздили під час снігової навали містом. Все було проігноровано! При сталому рівні автоанархії на дорогах і тротуарах (так, так, тротуарах!) Києва, коли водії звикли їздити й паркуватися на площах, тротуарах, у парках, загрожуючи життю і здоров’ю людей  та порушуючи  таким чином Конституцію і закони України, київська влада  і міліція чомусь давно обходять цю злободенну проблему, а подекуди не звертають на неї уваги. От і маємо те, що маємо.

Тож будемо й надалі терпляче чекати позитивних змін чи є якийсь інший вихід?

У випадку проблематики статті – мовчання не є золотом і ніяк не наблизить всіх тих, хто шукає істину, до покращення життя чи бажаної усім зміни системи влади в столиці.

Мільйонам киян завдано суттєвого морально-психологічного стресу не тільки від негоди, а й від нездатності міської влади їх захистити. І не тільки Київська міська державна адміністрація продемонструвала своє безсилля. Сніговий циклон застав зненацька районні державні адміністрації, ЖЕКи, окремі комунальні служби та підприємства. Протести киян та дружні критичні виступи засобів масової інформації були частково почуті. Звільнено першого заступника голови КМДА О. Мазурчака, генерального директора «Київавтодору» Г. Глінського, начальника головного управління з надзвичайних ситуацій В. Пшеничного і ще глав держадміністрацій Голосіївського, Подільского, Солом’янського районів столиці. Щоправда, попри протести і вимоги громадськості, голова КМДА О. Попов так і залишився на своїй посаді. Очевидно, Президент та прем’єр-міністр вирішили дати ще один шанс чиновникові довести свою професійну придатність керувати столицею. Що ж, це їхнє право. Сотні тисяч людей можуть й помилятися чи робити надто швидкі, емоційні висновки. Час все одно розставить все на свої місця. Переконаний тільки в одному: кияни ніколи не пробачать О. Попову цей зимовий апокаліпсис. Маємо напрочуд родючий грунт для негативу, і він примножуватиметься в міру того, як «тимчасовці» насаджатимуть свою шкалу цінностей.

Пригнічені городяни здебільшого сидять по своїх домівках, машин на шляхах небагато, комунальний транспорт три доби  фактично не працював, окрім метрополітену. Навіть горобців не видно чи бодай перспектив на радісну та щасливу весну. Кияни приголомшені наслідками снігової стихії. По вулицях і прибудинкових територіях й досі важко пройти чи проїхати, бо заважають великі снігові намети й крига. Слизько на тротуарних пішохідних доріжках. Вони не посипаються. Може, тільки під урядовими установами. Керівники  Київської міської держадміністрації (КМДА), певно, «забули», що цієї зими  в столиці від травм і переломів постраждали близько 10 тисяч людей. Тому зараз з таким острахом кияни дивляться зі своїх вікон на крижані й засніжені тротуари і бояться виходити з будинків. Влада й надалі показує свою неспроможність впоратися з прибиранням снігу. Цілком очевидно: не вистачає спеціальної техніки та й двірників із лопатами, солі та піску для посипання тротуарів та доріг.

Люди пережили та переживають досі нервово-психологічний стрес і висловлюють на адресу КМДА дуже погані коментарі. Різка критика в бік владних київських чиновників пролунала з багатьох інтернет-видань, друкованих ЗМІ та телеканалів. Наразі ситуація в місті така, наче після якогось локального військового конфлікту.

Керівники КМДА, попри численні обіцянки, не впоралися із проблемами прибирання снігу та криги на вулицях і дорогах столиці. І звичайно, мають нести за це кримінальну відповідальність і мають бути звільнені зі свої посад. Такий настрій сьогодні превалює серед більшості киян. Невже не чує й не бачить цього Президент України? Та й інші зловживання та порушення чиновників КМДА пора розслідувати й повідомити про результати столичну громадськість.  Невже Президент не бачить, що О. Попов з його «неперевершеною» командою управлінців, яких зібрали зі всієї України (чомусь серед киян не знайшли здібних фахівців??), підвів його, що він  своєю безпорадною діяльністю ганьбить існуючу правлячу державну владу, принципи демократії та законності в столиці? Зробіть вибір, пане Президенте, на користь людей! Час давно настав! А чому мовчать керівники Ради національної безпеки і оборони України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прем’єр -міністр і голова Верховної Ради України? Невже вам, панове, вже не потрібні мільйони голосів виборців, які не вимагають для себе привілеїв,  а лише чекають та сподіваються, щоб влада не порушувала, а захищала їхні конституційні права та закони України.

У Києві є кому, на мій погляд, тимчасово керувати містом. Виконуючим обов’язки голови міг би стати, наприклад, Анатолій Голубченко (нині він заступник О. Попова).  Він не ангел, зробив чимало помилок на своїй посаді у КМДА. Але він досвідченіший, ніж його колеги, тим більше був у свій час першим віце-прем’єр-міністром України. Фаховим і поважним фахівцем є і новий заступник голови КМДА  Віктор Корж. За тиждень здібних чиновників на тимчасові управлінські посади в КМДА можна було б підібрати. Була б, як кажуть, політична воля та принциповість вищого керівництва країни.

Якщо Київ і надалі залишатиметься з О. Поповим та О. Мазурчаком, іншими посадовцями з їхньої команди, кияни, можливо, й надалі будуть заручниками у природних , екологічних та інших негараздів, які наче привиди гуляють по столиці та навколо неї.

Унікальність держави Україна – у її протиборстві з титульною нацією. Це – з планетарних парадоксів. Парадокс затяжний, але сьогодні він вийшов на фінішну пряму.