Ми проходимо повз них щодня і просто опускаємо очі і намагаємося навіть не думати, що у цих вічних недобудовах померли чиїсь мрії на краще життя, на власне житло в столиці. Українці завжди вирізнялися терплячістю. Ми все забуваємо, пробачаємо, робимо вигляд, що такого не було і продовжуємо жити. І на кожного з нас завжди знаходиться черговий аферист, який встелить дорогу червоним килимком але кінець-кінцем заведе в болото. І ставши жертвою чергового «бізнесмена» ми лише скрушно звинувачуємо себе у недалекоглядності.

Та найгірше стається тоді, коли нас «кидають» ті, хто мав би гарантувати нам безпеку, спокій, добробут … Темою соціального ток-НЕшоу «Київський форум» з Реною Назаровою стали «Будівельні афери у столиці: чому кияни інвестують у віртуальне житло та як не втрапити в будівельну халепу?» Гості студії говорили про проблеми знедолених інвесторів, доступність житла у столиці ^[1] та інші наболілі теми. Журналісти «Київського форуму» вирішили вивчити проблеми ошуканих інвесторів, ось одна із історій, яка потребує негайного вирішення.

Почалося усе ще 2004 року, коли Голосіївська райрада отримала від Київської міськради у користування 0,3 га землі для будівництва житлового комплексу. Весь процес будівництва повинна була контролювати райрада, яка й виступила замовником побудови. Того ж року голова райради Тетяна Строкань залучила до будівництва ПП «Ветеран Авіа» та КП «Голосієво-будінвест», які стали співзабудовниками та співінвесторами проекту,  про що було укладено відповідний договір.  При чому, відповідно до рішення столичної міськради, Голосіївська райрада повинна була особисто здійснювати функції замовника проектування і будівництва, та не мала юридичного права передавати ці функції іншим сторонам.

Безкінечний ланцюг
Пізніше до організації будівництва було долучено «Об’єднання Укрбудівництво», а також холдингову компанію «Укрінвестбуд». Таким чином, у 2006 році було розпочато залучення до будівництва грошей інвесторів. Проте, коли стало зрозуміло, що незважаючи на вливання грошей, будівництво ніхто розпочинати навіть не збирається, частина інвесторів в судовому порядку повернули свої гроші, а ХК «Укрінвестбуд», яка втратила довіру, вивели з «будівельної гри».

У 2006 році будівництво перейшло у «руки» акціонерного товариства «Город-Сад», яке, як виявилося пізніше, було лише оновленим «Укрінвестбудом».

Навесні 2007 року багатообіцяюче будівництво врешті було розпочато. Та, замість обіцяних 23 поверхів, АТ «Город-Сад» спромігся лише на огородження будівельної території та закладення фундаменту. Будівництво, без пояснення причин, знову було припинено, а «Город-Сад» відійшло в минуле, як і його попередник.

Наступним організатором будівництва стала компанія «Печерськ-інвест», яка взялася до справи у 2008 році. Було зведено підвальне приміщення та перший поверх багатоповерхівки. Після чого будівництво знову було припинено. Цього разу остаточно. З будівельного об’єкту навіть зняли охорону.

Після численних скарг пограбованих інвесторів, Київська міськдержадміністрація видала розпорядження, яким заборонила проведення будівництва на Теремківській через виявлені порушення.

Згодом інвестори поскаржилися на «Печерськ-інвест» у прокуратуру Дарницького району. Проти компанії порушили кримінальну справу. Було проведено успішне слідство, після чого справа, чомусь перейшла до прокуратури Печерського району де її подальше розслідування припинилося.

В жовтні 2010 року на зборах інвесторів, які проходили в голосіївській райраді, з’явився громадянин США Саймон Стар, який заявив, що вклав в будівництво на Теремківській 5 млн доларів і вимагатиме їх повернення. При чому, жодних документів, які б підтверджували цю інформацію, він не надав. Уже в березні 2011 року, на наступних зборах інвесторів в райадміністрації, Стар представив договір, укладений головою голосіївського району Сергієм Садовим з ТзОВ «Об’єднання Укрбудівництво» та ТзОВ «Інвестбудальянс» про виконання будівельних робіт. При чому, договір є без номеру і датований серпнем 2010 року. Зауважимо,  що згідно договору, підписаного Садовим, райрада отримує права на 400 м.кв. нежитлової площі, та майнові права на 5% житлової площі будинку. У свою чергу, «Інвестбудальянс» отримує 94% від загальної площі, а також 100% усіх вбудованих житлових приміщень.

Цікаво те, що засновником «Інвестбудальянсу» (статутний фонд якого складає 2 тисячі  гривень!!!) є той самий Саймон Стар, а директором «Об’єднання Укрбудівництво» є Ігор Корицький, колишній директор «Печерськ-інвесту». Крім того,  «Об’єднання Укрбудівництво» є дочірньою компанією «Оррак Стар Лімітед», яка зареєстрована на Кіпрі і власником якої є все той же Саймон Стар.

На засіданні, Стар також повідомляє, що виконавцем робіт призначено ТзОВ «Запорізький коксохімремонт». Щоправда, пізніше виявляється, що директор «Запорізького коксохімремонту» Світлана Музика не мала жодної уяви про причетність до будівництва. Крім того, компанія якою вона керує, навіть не має ліцензії для такого виду діяльності. Жодних подальших пояснень від Стара ніхто так і не дочекався. Зустрічей із ініціативною групою інвесторів він уникає.

У 2011 році інвестори врешті досягли позитивних зрушень. Після численних звернень до депутатів та представників влади, інформація дійшла до прем’єр-міністра Миколи Азарова, який доручив розібратися з проблемою голові КМДА Олександру Попову. Питання будівництва на Теремківський було розглянуто столичною міськрадою, яка у липні прийняла рішення про передачу будівельного об’єкту КП «Спецжитлофонд» і розробку проекту землеустрою.

Замість будинку гори металобрухту і сміття

Однак, гроші, які було вкрадено у 24 інвесторів, ніхто повертати не збирається і жоден посадовець, який підписував «дивні» документи, так і не був покараний.

З трьома жертвами інвестиційної афери на Теремківській «Київський форум» зустрівся безпосередньо на місці покинутого будівництва. На тому місці, де ще у 2008 році мав бути житловий комплекс, зараз закинуте будівництво та гори сміття. Паркан давно розламано, тож, як розповіли жертви афери,  з недобудови уже почали спилювати арматуру для того, щоб здати її на металобрухт. Цікаво, що на території будівництва досі висить плакат, на якому вказано, що замовником робіт є Голосіївська райрада.

Анатолій Компанець, Валентина Бондарська (представляє інтереси свого ошуканого внука) та Олександр Кушніренко в один голос говорять про те, що свого часу отримували гарантії від районної влади про надійність компанії-забудовника.

Ми ходимо навколо недобудови і, що найдивніше, у цих людей, яких довели до безвиході, ще якимось дивом вистачає стійкості і вони жартують один над одним. «Он дивися, Толік, та тут матеріалів достатньо. Зараз збудуємо тобі квартиру, та й не однокімнатну» – каже Валентина Олександрівна своєму колезі по «інвестуванню».

Анатолій Компанець свого часу був змушений продати власну квартиру при розлученні з дружиною, та мріяв розпочати нове життя у новобудові, а в результаті залишився без даху над головою.

Внук Валентини Бондарської також продав свою квартиру, щоб відкупитися від вітчима. Бабуся розповідає, що вітчим, у якого 4 судимості (одна з яких за вбивство) погрожував пасинку і змусив його продати житло. Зараз хлопець живе зі своєю бабцею і змушений спати на розкладушці в кухні.

Олександр Кушніренко разом із братом, який працює за кордоном, мріяли перевезти усю сім’ю із Ніжина до столиці. Однак, афера, у якій значну роль відіграла районна влада, не дозволила хлопцям втілити мрію.

Ми довго розмовляємо про те, як сталося те, що сталося і як влада, міліція та прокуратура «гальмують» розслідування справи. Пані Валентина каже, що готова не лише до скарг але й до більш жорстких протестів:  «Мені вже все одно. Я своє віджила, якщо посадять, то мені тільки краще буде. Зараз маю 30 квадратів, а якщо посадять до Юлі (Тимошенко) буде 38. Я бачила і добре, і погане, і тепер я лиш хочу, щоб мій онук теж побачив щось хороше».