Експертні блоги

друкувати надіслати

Підрив атомного міфу. Сховище ядерних відходів на Київщині

Новина про заплановане будівництво в зоні відчуження сховища радіоактивних відходів викликала в суспільстві ланцюгову реакцію обурення і страху. І справді, офіційне повідомлення звучить загрозливо: уже за три роки на Київщині, між покинутими селами Стара Красниця, Свекловиця, Чистогалівка та Степанка, мають побудувати перший комплекс для зберігання відпрацьованого ядерного палива, а протягом 40 років він розростеться в кілька разів на території 18,2 гектара. Водночас преса вибухає страшними епітетами, згадуючи цей «могильник», але не дає вичерпної інформації навіть про те, що ж захоронятимется за кілька десятків кілометрів від Києва. Пора в цьому розібратися, а вже потім зробити висновки щодо реальних ризиків.

Паливом для реакторів на АЕС є так звані уранові таблетки – двоокис збагаченого урану, герметично запаяний у трубки з термотривкого металу – цирконію. Ці трубки, названі тепловиділяючими елементами (твелами), по кілька сотень штук об’єднуються в тепловиділяючі збірки – і завантажуються в реактор. Там відбувається ланцюгова реакція ділення ядер урану: нейтрони, які вивільняються під час розпаду одного ядра розбивають інші. При цьому виділяється величезна кількість енергії. Її перетворюють в електричний струм за допомогою води, яка циркулює по двох несполучених контурах і сильно нагрівається. Вода першого контуру омиває твели і безконтактно віддає тепло воді другого контуру – тому радіоактивні речовини не потрапляють за межі реактора. Чиста вода другого контуру безперервно перетворюється на пар. Він із шаленою швидкістю обертає турбіну, яка запускає електрогенератор – пристрій для виробництва електричного струму. Такі реактори логічно називаються водо-водяними, вони використовуються на українських АЕС.

Ресурс тепловиділяючих збірок – близько 4 років. По завершенні цього терміну їх заміняють. Вигорілі тепловиділяючі збірки містять відпрацьоване ядерне паливо. Вони дуже радіоактивні і сильно розігріваються, бо нестабільні ядра продовжують розпадатися. І якщо їх просто витягнути з реактора, то простір навколо пронизає радіоактивне випромінювання всіх видів: альфа-промені (потік протонів з нейтронами), бета-промені (потік електронів або позитронів) і гама-промені (потік елементарних часток – фотонів). Тому відпрацьоване ядерне паливо відразу нікуди не везуть, а негайно занурюють у спеціальний басейн витримки неподалік від ректора. Під шаром води, що поглинає убивче випромінювання, радіоактивність палива значно зменшується. І за три-п’ять років його вже можна транспортувати.

Відтак ядерні відходи або захороняють, або переробляють на спеціальних заводах. В Україні, як і в більшості країн, немає власного підприємства з переробки відпрацьованого ядерного палива, а сховище для нього лише одне – на Запорізькій атомній електростанції. Тому зараз майже всі ядерні відходи з українських АЕС вивозяться до Росії для подальшої переробки або захоронення. За це доводиться платити понад 100 мільйонів доларів щороку.

Отже, щоб зменшити витрати, нам потрібно побудувати або завод з переробки ядерних відходів, або велике сховище для їх утримання. Що ж ефективніше? У перспективі – завод, бо під час переробки відпрацьованого ядерного палива вилучаються уран та плутоній. Однак в основному це ізотоп урану-238, який поки що майже не використовується в атомній промисловості, адже традиційний водо-водяний реактор, розглянутий вище, працює на урані-235. Тому велика користь від такого підприємства для електроенергетики буде лише в майбутньому, коли введуть в експлуатацію реактори нового покоління, які «перетравлюють» уран-238. З іншого боку, переробка ядерного палива, безумовно, більш екологічний шлях. Вона дозволяє зменшити видобуток уранової руди з надр землі та передбачає захоронення непридатних для використання ядерних відходів, вплавленими в скляні брекети, які абсолютно не взаємодіють з навколишнім середовищем.

Українська влада обрала другий варіант – побудову централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні. Зі сказаного вище, зрозуміло, що цей об’єкт потрібен Україні, поки працюють наші атомні електростанції. І враховуючи суму, яку ми платимо за вивезення ядерних відходів до Росії, окупиться нове сховище дуже швидко: загальна вартість 40-річного проекту становить 470 млн дол., а перший комплекс, який планують здати у 2015 році, обійдеться в 160 млн дол. Відпрацьоване ядерне паливо тут зберігатиметься у спеціальних контейнерах, які виготовлятимуть в Україні. До речі, в майбутньому його також можна буде повезти на переробку. У нацкомпанії «Енергоатом» запевнили, що вже за кілометр від захоронених радіоактивних речовин довкілля не зазнаватиме жодних їх упливів. Але ми не будемо вірити на слово, а відповімо фактами на ключове запитання: наскільки небезпечне сховище відпрацьованого ядерного палива?

Наймасштабніше сховище за визначенням більш безпечний об’єкт, ніж будь-яка атомна електростанція, адже тут немає високих температур, значного тиску, нарешті, ланцюгової реакції ділення ядер. І, як ми знаємо, радіоактивне випромінювання палива вже пригасло за роки вилежування в басейні витримки неподалік «рідного» реактора. Не варто перебільшувати й ризики транспортування ядерних відходів. Вони й зараз у спецконтейнерах переміщуються територією України. А в світі за останні 40 років перевезено понад 100 мільйонів упаковок радіоактивних речовин без жодної аварії.

Утім, якщо все одно боятися мирного атома – треба спочатку позакривати всі АЕС, а вже потім виступати проти ядерного сховища.

(+2, голосів 2)    1977  

Теги

могильник, радіація, реактор, ядерне сховище

Також по темі

Киев "очистят" от хлора, а ртуть оставят на следующий год
Київська влада вирішила на місці колишніх складів з берилієм будувати завод
У воду Києва може попасти 200 тонн ртуті
Віталій Кличко долучається до громадської протидії будівництву ядерного могильника під Києвом
На місці колишніх складів з берилієм побудують житло для киян