поділитися

Олександр Борщевський

Синдром Фірса чи Попова?

Природа багатьох явищ у Києві та в Україні важко піддається зараз розумінню і осмисленню. Мовби світ стоїть не тільки на ногах, а на голові. Втім, від філософських сентенцій повернемося до більш зрозумілих усім реалій. Вже кілька років працює на посаді голови Київської міської держадміністрації Олександр Попов. А серед когорти його заступників виділяються ( і як на мене не в найкращий бік) ще Олександр Мазурчак та Михайло Кучук. Всі троє не кияни. Попов  з малесенького містечка Комсомольск (Полтавської області), Мазурчак з Кам’янця-Подільского, а Кучук – одесит. Всі троє довго жили і працювали у своїх містах. Та раптом  фортуна посміхнулася їм широкою посмішкою. При сприянні керівництва держави й, мабуть, деяких членів партії регіонів, вони опинилася в столиці в поважних чиновницьких кріслах. Везе ж людям на таку блискавичну кар’єру!

Чимало киян й досі розгублені цими незвичайними для старожилів призначеннями, а дехто навіть думає: очевидно ця трійця на чолі з О.Поповим – неперевершені фахівці. Очевидно у чотиримільйонному місті такого рівня сучасних керівників та менеджерів бракує. Проте, життя дуже скоро розставило усе на свої місця. Зараз діяльність О.Попова та його заступників усе більше підпадає під вогонь критики, причому, не тільки пересічних громадян, а й демократичних, незалежних і вільних засобів масової інформації, депутатів Київради і навіть Верховної Ради України. Чимало  пересічних громадян з ностальгією пригадують тепер колишнього мера міста Л.Черновецького, який хоча й наробив чимало помилок ( були й зловживання), але при ньому рівень життя в столиці був кращий, а місто розвивалося більш динамічними темпами. До речі, Черновецький та його заступники нерідко ходили пішки по столиці, їздили на метро, спілкувалися з людьми. І це був козир у його діяльності.  А тепер ?…

1. Кому ж сподобається, що у багатьох районах столиці (особливо в центрі!) тротуари  площ  і вулиць перетворилися у паркувальні місця для автомобілів, власники яких щодня загрожують киянам та гостям Києва. Це злісне порушення Конституції і законодавчих актів На жаль, в уряді та в апараті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про це знають , але не приймають рішучих заходів щоб змінити проблемну ситуацію на користь людей. Відомий український поет, киянин, Юрій Рибчинський в одному із своїх інтерв’ю місцевій газеті, сформулював цю тему так: «Центр Києва перетворився у суцільний гараж». До речі, загазованість і забруднення атмосферного повітря у Києві перевищує допустимі норми. Тому не дивно, що в рейтингу найбільш здорових , безпечних та екологічно чистих для людини міст проживання в Україні – Київ далеко не серед лідерів. Пригадується виступ посла Польщі в Україні пана Генріка Литвина на телеканалі ТВі. Серед іншого, він висловив здивування й тривогу, щодо паркування машин у Києві на тротуарах та їх небезпечне для людей пересування. Так, вражає це багатьох, але тільки не Попова та членів його команди.

2.  Усе гостріше відчувається проблема відсутності громадських туалетів в районах мегаполісу, в тому числі у центрі Києва. Зрозуміло, що і з цього приводу людям буває важко, особливо тим, хто страждає на урологічні та ниркові захворювання.  Як ви гадаєте, чи не порушують такі знущання міської влади громадянські та конституційні права людей ? Відповідь, певно, зрозуміла всім…

3.  Комунальний транспорт(трамваї і тролейбуси) особливо на маршрутах Лівого берегу в жахливому технічному та санітарному стані, не вистачає автобусів. Перед виїздом на маршрути підлога у рухомому складі не миється взагалі. Таке було навіть у страшну цьогорічну літню спеку.. І схоже, що ситуація найближчим часом навряд чи зміниться.

4.  А чи прикрашає стародавню столицю несанкціонована, щоденна торгівля у підземних переходах біля метро ? Вже стало звичною й принизливою для киян картиною, коли щодня у вагонах метро снують жебраки циганської зовнішності, різні продавці товарів та музиканти. Таке в інших столицях світу на різних континентах просто неможливе. Я бачив це на власні очі. Ми дедалі більше деградуємо. І не тільки в цьому…

5.  Тисячі будинків міста потребують капітального ремонту, а ліфти у багатоповерхівках  термінової заміни, бо пропрацювали по 25-35 років. На карту поставлені здоров’я  та життя людей. Що може бути дорожче ? Проте відомо, що нерідко бідолашні мешканці таких будинків читають від чиновників різного рівня бюрократичні відписки, автори яких відрізняються низьким професійним та розумовим рівнем. Здебільшого,  вирішення проблем зводиться до традиційних реплік:» немає фінансування». Якщо його, цього фінансування не шукати, плідно не працювати на користь інтересів людей – його не буде ніколи !…

Пригадую своє дитинство, коли ми з батьком гуляли схилами Дніпра та на Андріївському узвозі, центром Києва. Тоді вулиці були чисті (а тепер вони брудні!), на деревах співали птахи, а стародавні будинки відтворювали у душі будь-кого неповторний колорит древнього і прекрасного міста. Ця краса була виплекана тисячоліттями, а зараз вона усе більше зникає наче у безодню. Мабуть, у душі кожного корінного жителя столиці закарбувалися у пам’яті з того часу відчуття справжньої гордості за своє місто, за його талановитих людей і керівників. А що у нас тепер ? На Андріївському узвозі зносяться будинки, йдуть якісь реконструкції та забудови, невідомо, що може статися від цих потрясінь з Андріївською церквою, а схили  біля Дніпра частково забудовані й ця програма, наскільки відомо, принесе сюди ще 10-14 нових будинків.

Критикуючи роботу О.Попова і його команди можна ще дискутувати про незадовільний стан київських шляхів, занедбаність лікарень (особливо дитячих), у яких конче не вистачає сучасного медичного обладнання та ліків.

Хотілося б пригадати ток-НЕшоу «Київський форум» з популярною ведучою Реною Назаровою на столичному телевізійному каналі ТДРК, яке транслювалося у прямому ефірі 11 вересня ц.р. На передачі були присутні народні депутати, представники громадських організацій, експерти і журналісти. О.Попов (як повідомила його прес-служба) через зайнятість не прийшов для дебатів у прямому ефірі. Хоча тема була важлива. Про доцільність запланованого київського референдуму щодо прийняття Генерального плану розвитку столиці і ряду інших рішень. Також йшла дискусія чи не є цей громадсько-політичний захід піаром для міської влади ? 85% присутніх у залі піддали різкій критиці діяльність О.Попова і з формулюваннями: «профанація», «авантюра», «бомба уповільненої дії для киян» та іншими.  Більшість висловлених думок була проти цього непотрібного громадського плебісциту і пропонували замість нього віддати краще  ці мільйони гривень на розвиток лікарень, ремонт будинків,тощо. Окремі присутні закликали до масових акцій протесту і до звернення стосовно сумнівного референдуму (враховуючи,що підписи збиралися за непрозорими і каламутними схемами) до Генерального Прокурора України. Ось так, негативно відреагували відомі представники київської громади на майбутні плани Попова та його найближчих прибічників.

Колеги видатної української поетеси і письменниці Ліни Костенко, яка проживає у центрі Києва по вулиці Олеся Гончара, якось розповідали що поетеса неодноразово наштовхувалася у своєму будинку на житлово-комунальні проблеми, вирішення яких важкувато давалося через жеківців та чиновників. У всякому разі окремі характерні риси таких конфліктів простежуються у  новому чудовому романі « Записки українського самашедшего» .  Читаємо рядки: «Люди, як правило, бачать світ в діапазоні своїх проблем. Ну ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій та явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф». А критична маса у романі справді зашкалює. Недаремно головний персонаж книжки Програміст не витримує, ледь не провалюється у божевілля і, десь ближче до середини роману, врешті-решт опиняється на межі життя і смерті.. Складна історія, але дуже повчальна. І щоб ми всі згодом не перетворилися на слухняних, інертних, байдужих інфузорій – потрібно виховувати у собі гордість, вміння захищати свою честь та гідність на демократичних виборах та мітингах, а при  порушеннях своїх конституційних прав – направляти листи Омбудсмену України у засоби масової інформації, членам Уряду, нарешті Президенту країни. Якщо вистачить духу подавати скарги у прокуратуру і позовні заяви до суду. Головне не МОВЧАТИ ! Правда і справедливість є, і в нашому недосконалому суспільстві також. Тільки за такі формації нерідко потрібно боротися…

Автор цих рядків  неодноразово звертався із листами до високо посадовців  держави, в яких крім іншого йшлося про помилковість призначення О.Попова та його заступників, про порушеннями ними та іншими чиновниками у районних держадміністраціях, зокрема у Деснянській, Конституції і законів України по відношенню до громадян та виконанню своїх службових повноважень. Крапку в цій історії ставити ще зарано. Є, і гадаю будуть й надалі, критичні виступи у засобах масової інформації.  У моєму відкритому листі на Секретаря РНБО України Клюєва А.П.  відзначається: «В результаті своєї бездіяльності, безвідповідальності та некомпетентності, інформаційно-психологічному тиску на населення, ігнорування законами, що систематично чиниться державними посадовцями – чиновниками різного рангу, представниками житлово-комунальних служб (організацій) створюються відповідні умови для поступового й небезпечного поширення прецеденту, якій має певні ознаки терористичної діяльності проти громадян. В суспільстві виникло нове й небезпечне соціально-психологічне явище. Фахівці визначають його, як особливий вид можливих психічних розладів «житлово-комунальну депресію», яка суттєво дестабілізує внутрішній стан людини, викликає у неї стан тривоги та безнадійності. На мій, погляд, це порушує Закон «Про основи національної безпеки України»…

Можна ще додати. У цих державних не державників своя мораль. Свої закони. Своє розуміння культури. І все вкупі абсолютно не пов’язане з уболіванням за землю, яку вони топчуть…

Здається, що свідомо чи несвідомо, але усе більше спостерігаються ознаки дискредитації партії регіонів та правлячої влади з боку великого чиновницького апарату різних рівнів та ланок. І що характерно, більшість з них не відповідає за порушення Конституції і законів України. Може комусь це потрібно ? Дещо сенсаційний, на мій погляд, перебіг подій…

Соціальна інфантильність прижилася в Україні вже давно і з роками переходила у гени нащадків. Покоління за поколінням проживало життя не по власній волі, поживлюючи своєю покірливістю державну силу й славу. При всіх змінах владних режимів ми опинилися не готові до волі. Коли ж вона діставалася нам обставинами долі, ми, певно, просто не знали, що з нею робити. Людина з маленької букви, яка не має навичок діалогу та протистояння владі, досвіду громадської солідарності – сприймає свободу, як богозалишеність чи соціальну покинутість. Це умовно можна назвати  синдромом Фірса.  Чехівський герой, другорядний персонаж «Вишневого саду», лакей у старому панському будинку, відміну кріпосництва називає «нещастям», негараздами, незручностями. Бідолашний вважав, що людина завжди повинна бути при панах та робити усе, як скажуть, навіть мислити інакше ніж пани було непотрібно. Він відмовився вийти на волю й залишився холопом, таким чином «пристосувавшись» на усе життя. Здається і зараз, ще чимало людей  заражені  синдромом Фірса.     Що змінила у структурі влади заміна політичної системи. Усе.. й нічого. Насамперед тому, що в країні ( і ми це бачимо по Києву) не знайшлося мінімально необхідної кількості стійких демократів, які б могли стати закваскою громадянського суспільства. Та й звідки їм було взятися ? Адже нас не навчили індивідуальній волі та особистому достоїнству, скоріше навпаки. Відомий український письменник Володимир Базилевський у статті «Хам Триумфуючий: психологія плебейства» («Літературна Україна від 10 листопада 2010 року) так своєрідно і характерно об означив згадану тему: «ПСИХОЛОГІЯ українця в Україні – психологія витісненого у закути існування. Психологія приниженого. Він не почувається своїм у своїй країні. Місто усім огромом, усіма інституціями, вулицями і площами дає йому повсякчас відчути, що тут він, якщо й не стороннє тіло, то тільки доважок до механізму, який живе майже незалежним від нього життям.»

Задумаємося над цим…

поділитися

(Жодного голосу)    270  

Також по темі

Слідкуйте за новинами «Київського форуму» у Вашій соціальній мережі