Яка вона, громадянська активність українця?

Вже давно склався образ українців як стриманого і терпеливого народу. Назвати це стереотипністю чи заперечувати явне – не можна, бо українці таки конформісти.

Останні законотворчі процеси нашої влади спровокували злам українського менталітету. Роль громадянина-пристосуванця змінилась на противладного активіста. Так, за даними Центру дослідження суспільства, минулого місяця в Україні кількість протестних подій сягала 256. Якщо порівнювати з минулим роком, активність була значно меншою, різниця складає приблизно в сто одиниць. Столиця у цій кількості має п’яту частину, так як виграє за рахунок розташувань органів влади.

Проте активність громадян як Києва, так і інших регіонів в більшості випадків залежить від двох чинників: організатора та теми акції, які, власне, і нівелюють саму кількість охочих. Звісно, має важливість і віковий аспект, який розділяє активне населення відповідно до проблем, які стосуються тієї чи іншої вікової групи. Наприклад, на акції «Проти деградації освіти» 27 лютого вкрай важко було побачити активістів, старших за студентський вік, так само як студентів на «Марші незгодних» 25 лютого, де, окрім пенсіонерів, частково був залучений «середній» вік.

Зокрема, акції, пов’язані з тими проблемами, які стосуються більш соціально-економічного становища. Звісно, мобілізувати сьогодні ресурси «за щасливе майбутнє» ніхто не буде, тому акції виникають переважно в стані «коли припекло». Залежно від того, кому «пече», і відбувається сам процесс. Якщо водіям – кладемо шини під КМДА (7 лютого). Сам результат теж залежить від організатора та його можливостей довести діло до «щасливого» кінця. З моніторингу того ж Центру дослідження суспільства, на кожну сотню проведених протестів приходилось близько 5 поступок з боку сторін, до яких звертались. Зараз про позитивну тенденцію «врахувати бажання» населення годі й говорити, та й показник 5 зі 100 – не занадто показує лояльність владних представників. Навпаки, нововиявлена риса умовної допомоги владним структурам з боку населення породжує негативну реакцію політичних діячів. Вищий адміністративний суд заявляє про необхідність реєстрації акції протесту за 10 днів, а правоохоронці починають збиратись на місці акції раніше самих протестувальників. Іноді просто вражає їх кількість, яка може бути майже такою ж, як і учасників акції (акція на захист Гостиного двору, 2 березня, 25 автобусів «Беркута»).

Але й самі активісти не є безгрішними. Сьогодні спокійно сприймається такий факт, як оплата громадянської активності. Щоб виправдати поєднання бажань реформ з можливістю отримати гроші за це ж бажання, наведу вислів, який вже є майже народною мудрістю: «час – це гроші», принаймні цей вислів пояснює капіталістичні погляди сьогоднішнього суспільства. Пригнічує й картина згортання банерів, як тільки годинникова стрілка вказує на кінцевий, попередньо визначений час акції. Складається враження, що наша позиція, задля якої ми полишаємо всі справи й виходимо на вулицю, вимірюється не твердістю ідей, а  синдромом маяка, який то загоряється, то гасне. Те, що статистична лінія зростання громадських організацій стрімко повзе вгору, не дає нам приводу говорити, що це показник й зростання громадянської свідомості. Робота на піку досягнення цілі відразу тягне за собою контроль вищих органів влади. Тож завдання формування свідомого та політично активного населення не варто віддавати в руки владним структурам, які, говорячи про демократичні цінності, тримають в руках кліщі контролю. Будувати світ з себе вчили нас ще в школі, проте за дитячими цінностями ми не бачили майбутню важливість цих слів.