В демографії це називається “маятникова міграція” – люди живуть в одному населеному пункті, а працюють в іншому. Зрозуміло, що головне благо – це столична зарплата, але проблем вони отримують удвічі більше.

Щоранку добра половина жителів приміської зони кляне транспортне сполучення. Натомість зона Ірпінь-Буча-Ворзель і аж до Бородянки стоїть щоранку у пробках. Аналогічна ситуація на Макарівському напрямку та багатьох інших. Маршрутка коштує недешево: до Борисполя – 5 грн, Бородянка – 12 грн. При цьому більшість маршруток іде тільки до крайньої станції метро. Інколи окрім приміської маршрутки доводиться під’їжджати місцевою (+2 грн). Витрати на одну людину можуть сягнути 800 грн на місяць (20% середньої київської зарплатні).

Для декого альтернатива – електричка. Але перейняти досвід Москви і запустити регулярні швидкісні поїзди до міст-супутників київська влада не збирається – тут би свої “спальники” транспортом забезпечити, а області такі проекти не по кишені. Один дизель у Вишгород пускали з неймовірним “скрипом”. Крім того, у ряді міст залізничні вокзали знаходяться далеко від центру, потрібно доїжджати іншим транспортом.

Суттєва транспортна проблема – останні маршрути ідуть досить рано. Відповідно, з надурочної роботи, з вечірнього кіно, концерту, спектаклю люди можуть банально не добратися додому – таксі за місто їде за великі суми, попутка допоможе лише населеним пунктам на великих автошляхах. Як варіант вирішення проблеми можна поставити обов’язковою умовою для всіх перевізників робити хоча б 2-3 нічні рейси (втім, цілодобовий транспорт – це проблема усього Києва).

На подолання труднощів витрачається маса часу. У багатьох мешканців приміської зони дорога займає 5-6 годин щодня (!) Це час, відірваний від відпочинку, сім’ї, праці.

Через усі ці фактори Київ втрачає значну частину робочої сили – як некваліфікованої (яка теж дуже потрібна в мегаполісі), так і висококваліфікованої. Натомість мешканці приміської зони намагаються перебратися в Київ.

Як пояснив міліцейський чиновник, підозрюваний давав свідчення в кабінеті слідчого, очікуючи результатів розтину жертви. Йому раптово стало погано – зупинилося серце. Слідчий викликав швидку, проте лікарі не встигли.

За словами міліції, померлий був запійним алкоголіком. “Підозрюваний 6 останніх днів був у запої. Не з’являвся вдома. Мабуть, в цьому стані він і скоїв убивство. Але коли протверезів і усвідомив, що накоїв, серце не витримало”, – сказав Поліщук.

За кілька годин до події його затримали у власній квартирі на вулиці Зодчих за підозрою у вбивстві. Річ у тім, що в цьому ж будинку на сходах виявили труп людини з ножовими пораненнями. Службовий собака відразу взяв слід і привів до однієї з квартир, де знайшли ніж зі слідами крові та скривавлений одяг. Після цього міліціонери заарештували господаря.

Святошинський райвідділок не вперше стає місцем раптової смерті затриманих. Так, влітку 2010 року в камері слідчого ізолятора повісився 25-річний хлопець, звинувачений у збуті наркотиків. Батьки хлопця впевнені у підставі з самогубством.

Широкий резонанс викликала смерть у відділенні міліції студента Ігоря Індила, який нібито “впав” і помер від черепної травми. Загибель студента досі розглядається у суді.

“Чи боюсь я політичних переслідувань? Поклавши руку на серце – я думаю, що сьогодні немає жодного політика, що має свою точку зору, який би не не боявся чи не очікував якихось політичних переслідувань”, – поділився страхом Черновецький.

Можливою причиною кримінального переслідування київський “напівмер”, якого звинувачують у причетності до численних порушень, зокрема, у земельній сфері, вважає політику.

“Не існує (пістав для порушення кримінальної справи). Нема в Україні людини, яка вирішувала б зі мною якісь незаконні речі чи давала мені гроші за вирішення якихось справ. А всі заяви з приводу того, що я порушував закон, що я злочинець – це все політика”, – сказав Черновецький.

Крім того, він побоюється, що, не маючи змоги зачепити його, представники влади візьмуться за рідних та близьких.

“Ще більше я боюсь за своїх дітей і внуків. Хочу, щоб вони жили в Україні і не мали через мене жодних проблем”, – підсумував міський голова.

Нагадаємо, раніше народний депутат Володимир Бондаренко заявив, що Леонід Черновецький навмисно прикидався неадекватним, щоб уникнути кримінальної відповідальності. Крім того, на жодному документі немає реального підпису міського голови – лише факсиміле.

Працівники «Київзеленбуду» відреагували оперативно. Вже з 19.00 вівторка й до самого ранку вони розпилювали зламані стовбури й прибирали гілляччя з доріг.

«Найбільші дерева з корінням викорчував вітер на вулиці Дегтярівській, бульварі Лепсе і проспекті Перемоги. В основному падали тополі. А на Подолі обрушився на проїжджу частину клен діаметром 84 см», – розповіла прес-секретар «Київзеленбуду» Олена Оганесова.

А в МНС і травматологічних пунктах міста запевняють, що за допомогою кияни не зверталися, отже, авто і люди не постраждали.

Як відомо, у Києві подібні ураганні вітри лютували влітку минулого року. У червні стихія повалила 83 дерева і потрощила кілька порожніх авто. А в липні – від примх розбурханої природи дістали травми семеро мешканців столиці. Тоді урагани найбільше «вподобали» Солом’янський і Борщагівський райони.

Проектом розробило ПП “Дизайнсервіс”. Цікаво, що замовником виступило Синодальне відділення у справах пастирської опіки пенітенціарної системи УПЦ (МП), яке, за логікою назви, повинно займатися порятунком душ українських зеків, а не забудовою парку в центрі Києва. Висота будівлі мала скласти 13 метрів – явно забагато для каплиці.

Проект передбачав спорудження храму на згадку про загиблих у Великій Вітчизняній війні. У будівлі передбачалося влаштувати великий підвал з підсобними приміщеннями та молитовним залом.

У ході розгляду проекту заступник міністра регіонального розвитку, будівництва й житлово-комунального господарства Ігор Соколов зауважив, що на невеликій території парку скупчення об’єктів пам’яті недоцільно.

При цьому член містобудівної ради Анатоль Кармінський відзначив, що замовники не вирішили питання з землевідведенням.

У підсумку головний архітектор Києва Сергій Целовальник висловив думку, що будувати храм необхідно, але не на вказаній ділянці.

Як відомо, УПЦ (МП) часто виступає забудовником зелених зон Києва, не гребуючи самовільним захопленням території. Так, у липні 2008 року на вулиці Уманській пройшли акції протесту проти побудови храму в парку. За словами організаторів, акція не була демонстрацією неповаги до віри – йшлося про корупційні порушення при землевідводах та зміну цільового призначення землі. Натомість церковники намагалися видати акцію за руйнівну активність атеїстів, які зневажають віру.

Окрім того, конфесія, що користується прихильністю нинішньої влади, намагалася звести храм на руїнах Десятинної церкви та забудувати сквер на перетині вулиць Гончара та Хмельницького.

За словами близьких, про народження малюка пара мовчала, бо прагнула спокою.

“Ксенія зараз – мама. Вона потребує постійного спокою, і краще її не турбувати”, – попросив Віталій Кузьменко. Вторив чоловіку й дідусь Басса Семен Ісаакович: Басс – “не олігарх, і не хотів робити піар на своєму весіллі”.

Як назвали малюка – ще невідомо.

Як відомо, Денис Басс та Ксенія Кузьменко одружилися у напівтаємній атмосфері на початку року. До одруження Басс, що займався фінансами в команді Черновецького, вважався одним з найбажаніших наречених країни, конкуруючи з синами Ющенка, Ахметова та Януковича, проте одружуватися не спішив. Після зміни столичної влади він, за даними Михайла Бродського, перебуває “в бігах”, боячись кримінального переслідування.

У “Міс України – 1997″ Ксенії Кузьменко це другий син. Від першого шлюбу з мільйонером Олександром Онищенком у неї росте 8-річний син.

Університет імені Грінченка – вищий навчальний заклад, заснований на комунальній власності територіальної громади міста, власником якого є Київрада від імені територіальної громади.

Рішення Київради щодо приватизації будівлі суперечить вимогам закону про освіту, оскільки об’єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Щоправда, прокуратура не завжди рятує об’єкт від продажу. Так, 1 лютого 2011 року Верховний суд відхилив протест прокуратури на рішення Київради, що блокувало забудову Жукового острова.

Як відомо, приміщення, які займають бюджетні та соціальні підприємства, є ласою здобиччю для рейдерів, які через корумпованих чиновників продають його, а установа виявляється на вулиці в прямому значенні. Так у січні 2011 року було вигнано зі своїх кабінетів редакції журналів “Трибуна” та “Наука і культура” на Прорізній, 10.

За аналогічною схемою у лютому 2010 року після тривалого протистояння було знищено книгарню “Сяйво” на Червоноармійській (приміщення досі не зайняте).

Як раніше повідомляв “Київський форум”, Фонд держмайна за запитом СБУ та міліції перевіряє законність переходу в приватну власність будівлі іподрому на вулиці Суворова, 9, де знаходилася президія Академії аграрних наук.

Зміни до закону передбачають можливість місцевої ради 2/3 складу висловити недовіру міському голові та відправити його у відставку. Проте у законі відсутній пункт про обов’язкове проведення позачергових виборів мера у випадку його дострокової відставки – його обов’язки аж до чергових виборів може виконувати секретар ради.

Найближчими днями закон буде переданий у паралмент і розглянутий за скороченою процедурою.

Експерти вважають, що така політична еквілібристика направлена на Київ. Є інформація, що Леонід Черновецький погрожує написати заяву про відставку, яка спричинить у столиці дострокові вибори, до яких Партія регіонів та її ставленик Олександр Попов зараз не готові. У випадку прийняття закону слухняна Київрада висловить недовіру Черновецькому, а Київ “очолить” Олесь Довгий.

Критерії відбору до «чорного списку» такі: звуження траси, складні розв’язки й перехрестя, де зливаються кілька потоків машин, паркування автомобілів уздовж траси, погано настроєні світлофори. Отже, найбільшими заторами прославилися:

1. Тунель під залізничними коліями на Московському проспекті.
Втрачений час – 14 хвилин. Рух по Московському проспекту вповільнюється за 150 м до тунелю – тут є виїзд із паркування торгового центра й заправка. Біля тунелю дорога звужується, тому водії ще знижують швидкість.

2. Проспект генерала Ватутіна перед Московським мостом.
Втрачений час – 15 хвилин. На цій ділянці утворюється два «вузьких місця»: спочатку на проспект Ватутіна вливається великий потік із проспекту Маяковського. А далі – скупчується велика кількість автомобілів, що йдуть на розворот. Вони сповільнюють рух у крайній лівій смузі.

3. Перехрестя на Поштовій площі.
Втрачений час – 17 хвилин, а то й півгодини. Уранці перехрестя на Поштовій площі – місце зустрічі великих потоків транспорту з півночі й півдня. Вони рухаються в центр через поворот на Боричів спуск. Всі машини, що збираються повернути, не встигають проїхати протягом одного циклу світлофора. Додатково ускладнюють ситуацію трамвайні шляхи, які на перехресті виходять на основну дорогу.

4. Станція «Караваєві дачі», перехрестя Чоколівського бульвару й вулиці Ушинського.
Втрачений час – 15 хвилин. Спочатку рух по вулиці Вадима Гетьмана вбік Чоколівського бульвару вповільнюється біля залізничної станції – там автомобілям заважає зупинка громадського транспорту. Основне «вузьке місце» – трохи далі, це регульоване перехрестя бульвару з вулицею Ушинского, де крайня ліва смуга призначена тільки для повороту ліворуч. Рух на цьому перехресті ускладнює велика кількість припаркованих обабіч машин.

5. Бессарабська площа.
Втрачений час – 11 хвилин. На Бессарабській площі великий потік автомобілів рухається з бульвару Лесі Українки на бульвар Тараса Шевченка, проїжджаючи складне регульоване перехрестя. У світлий час доби всі крайні праві смуги в цьому районі зайняті припаркованими машинами. Це ускладнює маневри, особливо повороти праворуч. Минаючи Бессарабську площі авто, що їдуть на бульвар Тараса Шевченка, зупиняються перед світлофором на перехресті з Пушкінською вулицею.

6. Броварський проспект перед Русанівським мостом.
Втрачений час – 12 хвилин. Затор перед Русанівським мостом утворюється через звуження дороги. Великий потік автомобілів на Броварському проспекті вповільнюється й набирає швидкість тільки на мосту.

7. Міст Патона.
Втрачений час – 15 хвилин. А якщо не повезе, перед мостом можна простояти понад півгодини. Тут сходяться три великі потоки машин, часто виникають аварійні ситуації. На спуску з мосту частина автомобілів починає перегруповуватися для повороту праворуч на Набережне шосе й для виходу на Наддніпрянське шосе. Додатково рух ускладнюють транспортні потоки зі Столичного й Набережного шосе.

8. Голосіївська площа.
Втрачений час – 13 хвилин. У грудні 2010 року на проспекті 40-річчя Жовтня в районі Голосіївської площі тривало будівництво підземного переходу, частину смуг закрили для руху. Додаткова затримка – перед світлофором на перехресті проспекту й Васильківської вулиці.

9. Проспект Бажана перед Південним мостом, метро «Славутич».
Втрачений час – 17 хвилин. На цій ділянці проспекту Бажана є аж два проблемних місця. Спочатку у проспект Бажана вливається потік транспорту із Дніпровської набережної. Потім автомобілі вповільнюється біля метро «Славутич». Руху заважають автобуси й маршрутки.

Ці та інші «повільні» маршрути добре відомі і пересічним киянам і багатьом чиновникам. Нагадаємо, що столичні затори стали темою випуску телепередачі «Київський форум» від 14.12.2010. Тоді перший заступник начальника ГУ транспорту та зв’язку КМДА Іван Шпильовий запевнив, що в Програмі розвитку міста Києва до 2025 року є цілий розділ, який стосується розв’язання цієї проблеми. А директор КП «Київтранспарксервіс» Олена Поліщук запропонувала метод боротьби з одним із чинників заторів – парковкою уздовж доріг. Її підприємство вже розробило проекти будівництва багатоповерхових «перехоплюючих» паркінгів на семи кінцевих станціях метро.

Цікаво, що в Москві Аналітичний центр «Яндекс.Пробки» виявив 30 найбільш проблемних доріг. Згідно з дослідженням, на кожній з них автомобілісти втрачають від 22 до 32 хвилин.

В суботу стояла вітряна погода, що і стало причиною руйнування даху. Коли 38-річна Інна проходила повз будинок №22 на вулиці Бережанській, де знаходяться супермаркет і аптека, їй на голову впав шматок заліза. Перехожі одразу викликали швидку, яка доставила потерпілу в київську лікарню швидкої допомоги. Нейрохірурги не виявили у жінки серйозних травм і незабаром виписали.

Вина за інцидент лежить на власнику будинку. “Два рази на рік він повинен проводити огляд технічного стану будівлі і в разі виявлення несправності ремонтувати. Власник повинен був найняти робітників, які б закріпили металеві листи, що погано тримаються», – пояснив начальник відділу управління житлового господарства Києва Євген Кравченко.

Будівля на Бережанській знаходиться у приватній власності. Тепер жінка може подати судовий позов до власника будинку з вимогою компенсації вартості лікування та моральних збитків.