поділитися

Ольга Нижник

Пам’яті Богдана Ступки присвячується…

22 липня пішов з життя Герой України, актор театру та кіно, директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Богдан Сильвестрович Ступка.

«Київський форум» згадує найголовніші моменти, пов’язані з його життям та творчістю, оскільки зіграні ним ролі залишилися навіки.

Кінематограф

Богдан Ступка зіграв понад сто ролей у кіно та понад 50 на сцені. Акторську освіту та багаторічний стаж в театрі не зробили актора знаменитим. Популярність прийшла до нього на початку 70-х років – з початком роботи в кіно. Першу ж славу йому принесла роль націоналіста Ореста Звонаря в драмі “ Білий птах з чорною ознакою ”, що вийшла на екрани в 1971 році і одразу ж завоювала успіх у глядачів.

Найвизначніші роботи Богдана ступки

«Білий птах з чорною ознакою»

Дебют в кіно Богдана Ступки відбувся в 1971 році – у фільмі українського режисера Юрія Іллєнка. Дія картини розгортається в українському селі з 1937 по 1947 рік. Головні герої – сім’я дзвонарів, батько Лесь і двоє синів, один з яких служить в Червоній Армії, а другий – Орест у виконанні Ступки, є учасником ОУН Степана Бандери.

У списку ролей Богдана Ступки – багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада», 2000), Іван Мазепа («Молитва про гетьмана Мазепу», 2002), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем», 1999), а також Чингісхан ) «Таємниця Чингісхана», 2002) та багато інших. Ніхто не міг так зіграти великого українського гетьмана, легендарного козака, інші постаті української історії, як Богдан Ступка.

«Вогнем і мечем»

У 1999 році Богдан Ступка зіграв у фільмі польського режисера Єжи Гоффмана «Вогнем і мечем», за романом Генріка Сенкевича. Акторові дісталася роль Богдана Хмельницького – гетьмана, керівника повстання проти Речі Посполитої в XVII столітті. Актор зобразив свого героя неоднозначним персонажем: хитрим, владним і досвідченим військовим, свято вірить у своє призначення. Фільм «Вогнем і мечем», що складається з 4 серій, став одним з найкасовіших в історії польського кіно і завоював кілька призів національних та міжнародних кінофестивалів.

«Свої»

У фільмі російського режисера Дмитра Месхієва «Свої» (2004), Богдан Ступка виконав роль сільського старости Івана Блінова, в будинку у якого, на хуторі під Псковом, у 1941 році ховаються від німців радянські військовополонені. Життя молодих героїв, оточених ворогами, виявляється у владі старого, якому потрібно вирішити «свої» вони чи «чужі», ховати і піддавати себе загрозу розстрілу, або ж здати втікачів і врятувати своє життя. Складність в тому, що один з молодих людей – рідний син Івана Блінова. Ця роль принесла Богдану Ступці «Ніку» і Срібного «Святого Георгія» Кінофестивалю в Москві за кращу чоловічу роль.

«Тарас Бульба»

Однією з найбільш пам’ятних робіт Богдана Ступки стала роль Тараса Бульби в історичній драмі Володимира Бортко, екранізації повісті Миколи Васильовича Гоголя. Актор з’явився в образі уманського полковника, захисника своєї Батьківщини і батька двох синів, від яких він чекає такий же відданості, сили і гідності. Бортко, який став і сценаристом картини, говорив про героя Ступки: «Бульба – людина, абсолютно точно знає, як усе має бути насправді, і приходить в лють, коли його ідеали не реалізуються». Роль у фільмі «Тарас Бульба» принесла Богдану Ступці «Золотого орла» за кращу чоловічу роль.

«Водій для Віри»

На сочинському «Кінотаврі-2004» фільм режисера Павла Чухрая

“Водій для Віри” став головним призером – отримав Ґран-прі “Золоту троянду”, а також приз імені Ґріґорія Ґоріна за найкращий сценарій і приз як найкращий продюсерський проект. У фільмі «Водій для Віри» Богдан Ступка волів розкрити в своїй ролі насамперед людську драму. Кінематографісти, які частіше судять про все поверхово, зуміли все-таки помітити значну фігуру, велику особистість, людське багатство й невичерпність натури в солідному віці Богдана Ступки.

Театр в житті Богдана Ступки

Богдан Ступка запам’ятався ролями не тільки в кіно, але і в театрі. Одна з найзнаменитіших його ролей – молочник Тев’є-Тевель в рідному для актора Театрі ім. Франко. Але було і безліч інших – “Король Лір”, ” Річард ІІІ”, “Старосвітська любов” та інші.

Режисер останнього спектаклю, росіянин Валерій Фокін згадує актора, як унікального професіонала і людини рідкісних душевних якостей. “Я хотів би сказати, що це дуже серйозна втрата Це не порожні слова, це, правда, велика втрата і для української, і для російської культури Він був абсолютно унікальним артистом, який міг грати все Просто все – … У будь-яких жанрах, будь-які ролі, великі і маленькі, комедійні і трагічні, які завгодно … Крім цього, він був чудовою людиною “, – розповів Фокін РИА Новинам.

Варто нагадати, що минулого року Ступка відзначив 70-річний ювілей та отримав звання Героя України. Тоді він розповідав, що роки пролітають дуже швидко, але не скаржився: “ Головне дотягти до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш.

Одним з останніх бажань актора було піти з життя у той самий день, що і його мати, Марія Григорівна – вона померла пізно ввечері 23 липня 2007 року на 94-у році життя. Ступці не вистачило одного дня, аби його бажання справдилося.

Богдан Сильвестрович Ступка запам’ятався не лише своїми ролями і турботою про українську культуру, а ще й безліччю яскравих цитат. “Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде”, – говорив актор, і цей принцип цілком можна вважати девізом, під яким він прожив життя.

Висловлювання українського актора Богдана Ступки, які стали справжніми афоризмами і моральними принципами для шанувальників його творчості.

Цитати зібрані журналом «Фокус»

- Я впевнений, щоб людині дурниці в голову не лізли, його завжди треба завантажувати роботою так, щоб він мертвим додому приходив.

- Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори.

- Ви думаєте, грати – це радість? Це мука.

- Театр зображує, так сказати, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають в життя. Театр – продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр – не втеча з життя, просто людина знайшла іншу її форму. Все пов’язано, воно ж не буває окремо: життя – це життя, театр – це театр.

- Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.

- Хай говорять, що хочуть, а я живу, як живу і завжди хочу спати.

- Я міг стати хіміком, звіздарем. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчик, зроблю астронома. Не вийшло.

- Я людина без слабостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть.

- Раніше я був у жінок не особливо популярний. А зараз на старості років раптом почав подобатися – і молодим, і середнім, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже: «Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла, – це ви». А я чого? Я далі пішов.

- Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів.

- Ну, а заробляти гроші потрібно? У мене сім’я велика, нас вісім чоловік. І я як мисливець, здобувач повинен бути в роботі. Крім того, завжди сподіваєшся, що зможеш щось зробити, витягнути слабкий сценарій. Але не все від тебе залежить. Стараєшся, стараєшся, а виходить не так, як задумував.

- Втомився, звичайно, мотатися по аеропортам, вокзалів, поїздів, літаків. Вік серйозний підступає, тиск підскакує, все-таки не хлопчик, мені вже 68 років.

- У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, на наступний день.

- Головне, синку, дотягнути до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш.

- Нас всіх навчили бути з подвійним дном. Пам’ятаєте фразу «Ми говоримо« партія »- маємо на увазі« Ленін », ми говоримо« Ленін »- маємо на увазі« партія »? І так все життя – одне говоримо, інше на увазі.

Біографічні відомості

Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року в с. Куликов Жовківського району Львівської області. Народний артист СРСР (1991). Лауреат Державної премії СРСР (1980). Герой України (2011).

Закінчив драматичну студію при Львівському театрі ім. М.К. Заньковецької (1961), навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка (1963-1965), закінчив театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І.К. Карпенко-Карого (1984).

У 1961-1978 роках – актор Львівського українського театру драми ім. М.К. Заньковецької. З 1978 року – артист Київського академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка, з 2001 – його художній керівник.

Богдан Ступка займав пост міністра культури і мистецтв України в 1999-2001 роках.

“У нас дуже важко бути міністром Бо заведено у нас так. Якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий Причому відразу, на наступний день.”, – говорив артист.

Вічна пам’ять легендарному актору, генію кіно і сцени, справжньому українцю – Богдану Сильвестровичу Ступці.

поділитися

(+1, голосів 3)    393  

Теги

Також по темі

Слідкуйте за новинами «Київського форуму» у Вашій соціальній мережі