Після широко розголосу і соціального занепокоєння, яке стало наслідком прийняття Закону №8795 «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій», громадськість різко засудила рішення українського парламенту і Президента, щодо розташування централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива по сусідству зі столицею.
Таке рішення Верховна Рада України прийняла 9 лютого, у другому читанні за законопроект проголосувала більшість народних депутатів (273 голоси «за»). Документ визначає, що це сховище є частиною єдиного комплексу поводження з відпрацьованим ядерним паливом. Зокрема, рішення завізоване підписом Президента передбачає, що централізоване сховище відпрацьовано ядерного палива (ЦСВЯП) планується розмістити на північ від Києва між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка і Стечанка Київської області. Водночас, незважаючи на фразу «тимчасове зберігання», про подальшу долю відпрацьованого палива у законопроекті немає ні слова. І це бентежить найбільше! Ще 24 квітня за 2 дні до 26-ї річниці аварії на ЧАЕС в ефірі соціального ток-НЕшоу «Київський форум» з Реною Назаровою обговорювалось це надзвичайно важливе для киян питання.
Наразі долею майбутнього сховища опікується ДП НАЕК «Енергоатом». Один із очільників підприємства Віктор Медун запевняє, що будівництво сховища є абсолютно безпечним для життя людей. Проте ні аварія в Чорнобилі, ні на Фукусімі не була прогнозована фахівцями, і якщо говорити про Японію, то саме на території цієї держави мало-хто взагалі міг очікувати прорахунків, що призведуть до таких страшних наслідків.
Власне, якщо судити з теорії, то будівництво стаціонарного сховища ніби то нічого злого під собою не несе. Проте місце розташування поряд з густонаселеною столицею бентежить найбільше. Як показує практика, і до того ж уже дуже давно, коли в українській державі мова заходить про безпеку, то питання або замовчується, або шляхом укладання економічно вигідних договорів приймається з жертвами. А жертви в даному випадку – це ми з вами, і самі ж народні обранці в тому числі. Тому, що радіація річ надзвичайно небезпечна – її не видно, вона не пахне і до неї не доторкнутись. До того ж знаючи особливості національного менталітету, у те, що сховище буде побудовано безпечно і сучасно, як красно мовляють посадовці, віриться взагалі дуже складно.
До того ж жодна країна світу, в якій розвинута ядерна енергетика, не зберігає радіоактивні відходи поруч із мегаполісами. Франція, Німеччина намагаються або ж позбутися відпрацьованого ядерного палива, вивозячи його за межі країни, або ж обираючи віддалені не заселені регіони (Сибір – у Росії, пустеля Невади – США), створюють сховища подалі від людей.
Дивно, але чомусь мовчать чиновники про транспортування ядерних відходів до могильника. До сих пір перевезення небезпечних вантажів здійснюється залізницею. Мало кому відомо про те, що єдина колія, яка прямує чорнобильським напрямом проходить через багатомільйонну столицю. Згадуємо аварію у Львівські області, де перевернувся потяг з небезпечним вантажем (15 цистерн з жовтим фосфором), тоді у 2007 році лише дивом вдалося запобігти екологічній катастрофі. Кожному киянину стає моторошно – жити в місті, де курсуватиме потяг з високорадіоактивними відходами, кожна родина наражається на небезпеку, яка може мати катастрофічні наслідки.
Окрім того, чиновники категорично заперечують можливість захоронення у могильнику відходів з інших країн, проте, зважаючи на те, як в Україні приймаються рішення, що стосуються безпеки нації, вірити в те, що сховище, яке потребує значних капіталовкладень, не може бути використано для зберігання ядерних відходів із зарубіжних АЕС повірити складно.
Не хотілося б вірити у найгірші перспективи, але в будь-якому випадку, не слід лишатися байдужими, адже це стосується кожного з нас. Саме з такими словами звертається до кожного киянина лідер громадської організації «Київський форум» Рена Назарова, яка стала ініціатором збору підписів під рішення парламентарів і Президента про будівництво могильника в Київські області. До того ж, при прийнятті надзвичайно важливого рішення, жоден чиновник чи депутат не поцікавився думкою мешканців, які мають особисто вирішувати, чи воліють вони жити по сусідству з ядерними відходами. Так от хотілося б нагадати чиновникам і всім, хто з такою недбалістю ставиться до своєї землі – гірше може бути завжди, все залежить від дій людини на Землі…
Автор: Леся Домащенко
