24 квітня за 2 дні до 26-ї річниці аварії на ЧАЕС в ефірі соціального ток-НЕшоу «Київський форум» з Реною Назаровою обговорювали надзвичайно важливу для киян тему «Новий ядерний могильник під Києвом: небезпеки, ризики, загрози».
Тема була обрана після широко розголосу і соціального занепокоєння, яке стало наслідком прийняття Закону №8795 «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій».
Громадськість різко засудила рішення українського парламенту і Президента, щодо розташування централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у Київській області.
Таке рішення Верховна Рада України прийняла 9 лютого, у другому читанні за законопроект проголосувала більшість народних депутатів.
Рішення завізоване підписом Президента передбачає, що централізоване сховище відпрацьовано ядерного палива (ЦСВЯП) планується розмістити між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка і Стечанка Київської області, у зоні відчуження, на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тобто, судячи з усього, даний проект передбачає тимчасове зберігання відпрацьованого ядерного палива на території Чорнобильської зони. Водночас, незважаючи на фразу «тимчасове зберігання», про подальшу долю відпрацьованого палива у законопроекті немає ні слова.
Наразі долею майбутнього сховища опікується ДП НАЕК «Енергоатом». Гостем студії «Київського форуму» став заступник директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжиніринг» ДП НАЕК «Енергоатом» Віктор Медун, який надзвичайно впевнено і оптимістично, відповідаючи на питання ведучої Рени Назарової, чи готовий він особисто взяти на себе відповідальність вразі, якщо виникне непередбачувана ситуація, відповів: «Так!»
«Жоден проект будівництва в нашій державі не проводиться без необхідного обґрунтування… Сховище, а не «могильник», має необхідну підтримку фахівців, необхідний рівень фізичного захисту, і відповідає всім вимогам рівня атомної станції», – заявив пан Медун.
Взагалі то не лише представник «Енергоатому» наполегливо переконував аудиторію в тому, що кращого місця для зберігання відпрацьованого палива не знайти. Майже кожен гість, а це і колишній міністр надзвичайних ситуацій Володимир Шандра, і перший заступник голови Державного агентства України з управління зони відчуження Дмитро Бобро, і мер міста Славутич Володимир Удовиченко, і багато інших одностайно наполягали – створити умови для зберігання відпрацьованого палива в зоні відчуження на сьогоднішній день – єдино розумна альтернатива.
В один голос чиновники говорили про економічні переваги будівництва єдиного на всю Україну сховища. Мова велась зокрема, про раціональність використання бюджетних коштів, мовляв, ліпше збудувати одне сучасне сховище, аніж окремо біля кожної атомної електростанції. До речі, на сьогоднішній день на Запорізькій АЕС відпрацьоване паливо зберігають поблизу станції. На зразок того, як це відбувається у багатьох країнах світу.
Фахівці в галузі атомної енергетики говорять про те, що не слід називати сховище могильником, адже використана сировина може стати в нагоді наступним поколінням. При умові ефективного збереження, паливо може бути використане через декілька десятків років.
Зокрема, Олексій Толкачов – голова Громадського комітету національної безпеки України, голова Громадської ради при Держатомрегулюванні, зазначив:
«Нічого в Чорнобильській зоні не буде побудовано, доки Державна інспекція ядерного регулювання не проведе відповідні експертизи і не видасть ліцензію на експлуатацію цього об’єкту… Сховище – високо технологічний об’єкт, і він передбачає, що в якісь момент, коли людство знайде шляхи поводження з відпрацьованим ядерним паливом, ядерне паливо буде вилучене із сховища і направлене на подальшу переробку… На території Києва є справжній могильник – це підприємство «Радон»…».
І це насправді так. В той час, як з десяток чиновників намагалися нав’язати думку про безпечність сховища, жоден не обмовився ні єдиним словом про ситуацію з ядерним могильником в Пирогово.
Вчені Національної академії наук продовжили думку пана Толкачова. Так, Валерій Кухар – директор інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, академік НАНУ вважає, що «немає кращого місця в Україні, яке можна було б плідно використати для будівництва сховищ не тільки ядерного палива, а і високо токсичних відходів… Це наше золото (відпрацьоване ядерне паливо – ред.), яке може бути використане через 30 – 50 років…». Підхопив колегу і Віктор Долін – завідувач відділу біогеохімії Інституту геохімії навколишнього середовища НАНУ:
«Відпрацьоване ядерне паливо – це не є відходи, це цінна сировина. І вже сьогодні в Україні розглядається можливість будівництва ядерних реакторів, які б могли допалювати це ядерне паливо… Місце розміщення (сховища – ред.) вибране оптимально…».
Власне, якщо судити з теорії, то ніби то нічого злого під собою задум народних обранців не несе. Але, як показує практика, і до того ж уже дуже давно, коли в українській державі мова заходить про безпеку, то питання або замовчується, або шляхом укладання економічно вигідних договорів приймається з жертвами. А жертви в даному випадку – це ми з вами, і самі ж народні обранці в тому числі. Тому, що радіація річ надзвичайно цікава – її не видно. До того ж знаючи особливості національного менталітету, в те, що сховище буде так побудовано, як красно мовляють посадовці, віриться взагалі дуже складно.
Перш за все і з цього, слід було починати, ніхто з присутніх в студії, будучи прибічником будівництва, не назвав суму, в яку виллється будівництво сховища українській казні. А всі ми чудово розуміємо, що мова йде про надзвичайно великі гроші. Звідси проситься декілька висновків або скоріш за все гіпотез.
Якщо за роки незалежності ні один уряд, президент, Верховна Рада не спромоглись завершити процес будівництва саркофагу над зруйнованим реактором ЧАЕС, то про яке будівництво сховища може йти мова?!
Не хотілося б вірити у найгірші перспективи, але в будь-якому випадку, не слід лишатися байдужими, адже це стосується кожного з нас. При прийнятті надзвичайно важливого рішення, жоден чиновник чи депутат не поцікавився думкою мешканців, які мають особисто вирішувати, чи воліють вони жити по сусідству з ядерними відходами. В студії також лунало, що «гірше вже не буде, зона відчуження і так забруднена і не придатна для життя».
Так от хотілося б нагадати чиновникам і всім, хто з такою недбалістю ставиться до своєї землі – гірше може бути завжди, все залежить від дій людини на Землі…
Автор: Леся Домащенко
Брєд
Check that off the list of tihgns I was confused about.