За питанням підписання / не підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, торговельною війною з Росією, економічною кризою та цілою низкою інших поточних подій дещо на другий план відійшли проблеми столиці, зокрема й вибори мера і Київради, які стабільно входили у ТОП актуальних тем навесні і навіть влітку.
Так само малопомітною пройшла й річниця перебування на посаді голови Київміськдержадміністрації Олександра Попова, яку чиновник відзначив 16 листопада. Три роки тому в цей день Попов був призначений керівником КМДА і після усунення від справ Леоніда Черновецького, який згодом подав у відставку, став єдиним законним керівником у столиці. Законним, але не повноправним. Адже мером Олександр Павлович так і не став. Більше того, саме через побоювання у неспроможності Попова виграти вибори під прапорами правлячої партії вибори в Києві відкладають у щоразу довшу шухляду. Власне, як і вибори Київради, поточне скликання якої ще в червні перетнуло межу конституційного терміну своїх повноважень.
Річниця правління Попова не викликала особливого резонансу, утім, не лише через сумнівну легітимність столичної влади, а отже й удаваність приводу для святкування, а тому, що похизуватися Олександру Павловичу особливо нічим. Переважно досягнення голови КМДА носять суто формальний і показовий характер. На практиці ж столиця перебуває у політичній і, що ще гірше, у економічній кризі, в яку потрапила саме за час трирічного керівництва Попова.
Зовні все може виглядати красиво. Демонстративні успіхи нібито й є. Це і 6 станцій метро по так званій «синій» гілці, побудовані саме за Олександра Павловича, і розв’язки на Московській площі, мосту Патона, и естакада по вулиці Набережно-Хрещатицькій, і два запущених швидкісних трамвая на Борщагівці і Троєщині, і міська електричка. Зрештою, це і нові трамваї, тролейбуси та автобуси, закуплені до ЄВРО-2012.
Проте навіть ці досягнення, які видно на власні очі і до яких можна доторкнутися руками, на практиці виявляються не такими вже й грандіозними, як намагається подати їх КМДА, а, швидше, навпаки – доволі умовними. Ті самі лінії швидкісного трамваю і міську електричку відкривали недобудованими. Метро теж понад рік працювало у незрозумілому режимі через те, що зарано було введено в експлуатацію. Аби дістатися станції «Іподром», доводилося двічі пересаджуватися з потяга в потяг на «Васильківській» і «Виставковому центрі». Суперечливі відгуки й про розв’язки, які Попов і Азаров, до речі, задля піару відкривали по кілька разів.
Але це тільки зовнішня сторона результатів управління в Києві колишнього мера Комсомольська. Якщо зазирнути за фасад будівельних звершень Попова, виявиться, що місто знаходиться у страшенній кризі. Про політичну кризу і фактичне знищення у столиці самоврядування через відсутність обраного мера і фіктивне продовження повноважень міськради ми вже сказали.
Економічна ж криза у місті, якщо зазирнути у статистику, виглядає ще більш разюче. Падіння спостерігається майже по всім пунктам аналізу. Причому розпочалося воно саме після приходу «господарника» Попова. Парадокс, але такого не було навіть за часів мерства Леоніда Черновецького, якого кияни іменували не інакше як «марсіанином».
Показово, що економіка Києва падає швидше, ніж в країні в цілому, хоча столиця завжди була осередком добробуту на фоні інших регіонів. Так, за підсумками минулого року, виробництво промпродукції в Україні знизилося на 1,8%, а у Києві – на 4,1%. Загальні обсяги будівельних робіт минулого року скоротилися на 21,1%. Знизилася кількість приватних підприємців, за якою столиця завжди лідирувала з-поміж інших регіонів: з 284,1 до 90,5 тис. осіб. Заборгованість по зарплатах станом на 1 жовтня становить 84,4 млн. гривень, і міська влада попередила, що не зможе погасити її до кінця року.
Навіть у сфері медицини, яка є традиційною темою для піару міської влади – мовляв, відкрито понад 100 нових амбулаторних пунктів – спостерігаються негативні тенденції. Відкриття амбулаторій не призвело до суттєвого збільшення кількості відвідувань у лікарнях, тобто не сприяло наданню нових послуг у той час як населення столиці зростає. При цьому в місті закрилися шість повноцінних лікувальних установ, кількість лікарняних ліжок скоротилася з 30 до 29,6 тис., на 10 тис. населення – з 109 ліжок до 105. Кількість лікарів на 10 тис. чол. скоротилося з 84 до 82, а медсестер – з 114 до 111. Хоча в абсолютних цифрах зміни невеликі, але населення столиці зросло, а збільшувати кількість медиків не вважали за потрібне.
Перераховувати проблемні сфери можна нескінченно. Проте навіть з описаного очевидно, чому річниця Олександра Попова пройшла не поміченою і не привернула особливої уваги. Хизуватися дійсно нічим. За такі результати можна поставити хіба що «трієчку», та й ту з великою натяжкою. Адже головним досягненням Попова на посту можна вважати зруйноване самоврядування, за яким починається дедалі більш помітне руйнування всієї іншої інфраструктури життєдіяльності столиці. Нічого дивного. Обезголовлене місто занепадає як у приказці про рибу, що гниє з голови.
Автор: Олексій Краснопьоров
