Якесь образливе, огидне відчуття породжує в житті людини «сміттєва проблема». Дещо наче комплекс власної неповноцінності. І це зрозуміло. Адже багатьом хочеться жити у чистоті, відчувати, що навколо також живуть люди виховані, акуратні, інтелігентні, освічені. І звичайно ж, ризикну спрогнозувати, 60-70% мешканцям столиці України буде приємно, коли Київ відповідатиме таким критеріям та стандартам. Реальність поки зовсім інша. Істинно: уявимо хату, яка зовні має більш-менш пристойний вигляд. Відчиняються двері – і в ніздрі б’є спертий дух давно непровітреного помешкання. Хата неметена, посуд немитий, павутиння заснувало кутки. Дерев’яна підлога розсохлася, зі стелі сиплеться порох. Та хата нагадує інколи нинішній Київ. І цих фантазій важко буває позбутися. Недостатній рівень культури, морального виховання і освіченості частини київського населення (особливо молоді!), їх байдужість по відношенню до праці двірників, прибиральниць й, нарешті, до самих себе впливають не тільки на загальний стан забруднення навколишнього середовища та прибудинкових територій, вулиць, парків, доріг, підземних переходів, а й створюють подальші передумови для сміттєвого варварства. Безперечно, заслуговує критики й робота ЖЕКів, профільних комунальних підприємств, районних держадміністрацій, які, цілком очевидно, поки не можуть впоратися з існуючою проблемою чи хоч якось її послабити для городян.
Коли на зупинках громадського транспорту чи біля численних комерційних кіосків, у переходах біля метро, які давно перетворилися на брудні базари, побачите сміття і бруд – мимоволі спадає на думку, що ми живемо в анархічному суспільстві, де вуличні сміттєзвалища, численні рекламні наклейки у метро, на зупинках громадського транспорту, на дорожніх парканах і стовпах електромереж стали невід’ємною складовою міських пейзажів. А якщо додати сюди старі, брудні, розмальовані трамваї і стіни підземних переходів – картина взагалі виглядає, як у пекельному місті. Дожилися!
До речі, про трамваї, які їздять маршрутами Лівого берега. Вони здебільшого у жахливому стані (як в технічному, так і естетичному плані) та небезпечні в експлуатації. Недарма нерідко чути від киян, що тут треба перевозити не людей, а тварин. Може, слід було б голові КМДА О. Попову і керівникам КП «Київпастранс» давно з’їздити у Вінницю й подивитися, у якому відмінному стані швейцарські трамваї, що надходять у місто як благодійна допомога з альпійської країни. Незайвим буде запозичити досвід, як вінничани дбають про рухомий склад тролейбусів. А також вирішують «сміттєві проблеми». Коли в місті є кваліфіковані владні управителі та фахівці, корупція не превалює у повсякденному побуті, виконуються закони – то й людям живеться значно краще, комфортніше, надійніше. А головне – вони завжди підтримуватимуть таку владу. Загальновідома аксіома.
Окреме зауваження і щодо тролейбусів київських маршрутів №29, 30, 31, які зв’язують Петрівку з Троєщиною й Воскресенкою, а також маршрутів №37 і 37-а, що їздять з Лісового масиву на Троєщину. Складається враження, що усередині вагонів взагалі ніколи не прибирають і не миють підлогу, навіть влітку. Частина сидінь пошкоджена, порізана та розмальована. А хіба у депо не повинні дбати про вирішення цих проблем?
Поруч з ринком, що біля станції метро «Лісова», більшість території в антисанітарному стані, на зупинках транспорту повно сміття і великих наметів з чорного снігу. І схоже, що до цього немає нікому діла. Упродовж Лісового проспекту біля безлічі комерційних кіосків та численних стихійних базарів можна спостерігати чималі купи різноманітного сміття. Як, до речі, і по пр. Маяковського на Троєщині. Чимало запитань і до масиву Відрадний, який розташований у Солом’янському районі. Брудом, сміттям, будівельним хламом відзначаються окремі мікрорайони Воскресенки (Дніпровський район). І цей перелік можна продовжувати…
Не можна далі таке терпіти, громадо! Київ – столиця України, її обличчя і візитна картка. Втрата накопиченого століттями естетичного й культурного капіталу Києва, його природної першооснови (без сміття!!!) загрожує міжнародному авторитету України і одночасно порушує внутрішню систему ідеологічних та моральних цінностей нашого народу.
У будь-якого сучасного міста, в тому числі Києва, є свої традиції, своя культура і колорит. Місто артикулює свої правила й норми співжиття, дотримуючись яких «загублена» українська освічена людина почувається ще загубленішою. Тили її незахищені. У цьому відмінність нинішньої ситуації. І саме цього не можна далі допускати!
Автор: Олександр Борщевський
