Вопрос утверждения новых границ села Коцюбинского, решившего расшириться за счет лесных массивов на северо-западе столицы, планируется рассмотреть на очередном заседании Комиссии Киеврады по вопросам земельных отношений, градостроительства и архитектуры. С требованием согласовать соответствующий проект землеустройства и новые границы населенного пункта к столичному горсовету 8 февраля 2012 года официально обратилась Коцюбинская сельрада. По сути, руководство села, в котором сегодня проживает 14,5 тысяч человек, требует от киевских депутатов, не много не мало, благословить расширение территории населенного пункта с 396,1 га до 4065 га (более чем в 10 раз!) в основном за счет земель лесхоза Киево-Святошинского района. В последнем абзаце послания сельского головы Садовского столичным депутатам сказано, что в случае непредоставления ответа о результатах рассмотрения проекта землеустройства в течение 1 месяца с момента получения этого документа, Коцюбинская сельская рада будет считать данный проект согласованным Киеврадой в установленном законодательством порядке.

Глава комиссии Киеврады по вопросам земельных отношений, градостроительства и архитектуры Анатолий Шевченко заявляет, что ни профильная комиссия, ни столичный горсовет, конечно же, никогда не согласуют указанный проект. По его словам, лесные угодья, которые сельрада хочет включить в свои границы, находятся на балансе лесхоза и однозначно принадлежат Киеву. «То, что нам подали сегодня на согласование, не выдерживает никакой критики. Но Коцюбинская сельрада уже передала около 200–300 га этого леса под застройку в частные руки и умудряется при этом выигрывать все суды по искам, пытающимся эти землеотводы оспорить. Поэтому, Киевраде, вероятно, придется обратиться к ВР и президенту с просьбой вмешаться в сложившуюся ситуацию»,— говорит г-н Шевченко.

Поступивший на согласование столичному горсовету проект землеустройства села Коцюбинское однозначно дает понять — то, что все привыкли считать территорией Киева, юридически ею не является. Согласно этому документу, впервые четко определяемые для выноса в натуру (на местность) границы села Коцюбинское должны проходить на севере — по Гостомельскому шоссе, на западе — по пойме речки Ирпень, на юге — по Житомирскому шоссе и границам застройки киевского жилого массива Беличи, на востоке — по проспекту Академика Палладина и ул. Городской (г. Киев). В пояснительной записке к этому документу сказано, что цель утверждения этого документа — «создание полноценной жизненной среды для жителей села». Вероятно, имеются в виду очень немногочисленные, а возможно, и будущие жители села, которые уже участвуют или в будущем поучаствуют в дерибане земель природоохранного фонда.

Среди многочисленных приложений к проекту землеустройства есть справка о том, что в селе уже не осталось свободных участков для строительства жилых домов усадебной застройки и для возведения многоэтажных домов. А генплан села предусматирвает, что в 2030 г. в этом населенном пункте будет проживать 27,5 тыс. человек. Для того, чтобы им там жилось комфортно, и предполагается увеличить территорию села сразу на 3,6 тыс. га. Вот ведь где пример истинной заботы власти об односельчанах! На 1 жителя тут к 2030 г. будет приходиться уже не 23,3 кв. м. зеленых насаждений, как сейчас, а —259,4 кв. м.! То есть сразу всю территорию покрытую лесом под застройку, согласно проекту землеустройства, не пустят. Это, видимо, планируют делать, изменяя целевое назначение земель [входит в компетенцию любого местного совета.— Ред.] постепенно. В проекте землеустройства 3,4 тыс. га. окружающего село леса уже отнесены к категории «земель запаса для жилой и общественной застройки, занятых древесной растительностью, которая не относится к категории лесов». В этом же проекте 247 га. площади в границах села записано, как «историческая территорией села, которая фактически занята территориальной общиной г. Киева».

Самое интересное, что данные захватнические настроения не игра больного воображения главы Коцюбинской сельрады. Эти планы в пояснительной записке к проекту достаточно веско юридически обоснованы и вполне осуществимы, о чем уже давно известно всем участникам процесса, включая руководство КГГА. Ведь речь идет о возможности распоряжаться землей, стоимость которой, измеряется в миллиардах гривень. А Коцюбинская сельрада успела сделать то, чего до сих пор не смогли киевские власти: провела инвентаризацию земель, разработала и утвердила уже генплан села до 2030 года, а также детальный план территории (ДПТ) жилого района №3 усадебной застройки села Кацюбинское. Поэтому, согласно Закону «О регулировании градостроительной деятельности», этот орган местного самоуправления уже имеет полное право принимать на территории, входящей в материалы генплана и ДПТ, любые земельные решения. Как тут не выигрывать все суды? Установление границ села — лишь последний этап, который окончательно подтвердит право депутатов махонького населенного пункта, расположенного около Киева, распоряжаться всеми, указанными в генплане 4,06 тыс. га. земли.

Генплан села Коцюбинского разработали НИИ «Градостроительство» (ручные архитекторы губернатора Киевской области) и НИИ «Гипроград». Этот документ, конечно же, делали под диктовку господ Евстифеева и Садовского (земельщика и сельского головы Коцюбинского). О том, что за их «самодеятельностью» стоят «большие люди», догадаться не трудно. Необходимость в согласовании генплана любого населенного пункта до его утверждения с органами градостроительства обладминистраций [это со стороны Киевской областной госадминистрации выглядело бы некрасиво — Ред.] отменил все тот же Закон «О регулировании градостроительной деятельности». Это, в том числе, и создало благоприятные условия для раздачи в хорошие руки окружающих село земель. Там 300 га леса уже полным ходом уничтожается в угоду новых землевладельцев. На подходе еще более 3 тыс. га. земель, «занятых древесной растительностью». Генплан села и ДПТ жилого района №3 были явно разработаны с нарушениями действующих градостроительных норм, но оспорить в суде эти документы ни Минрегионстрой, ни КОГА, ни КГГА, ни прокуратура даже не пытались.

В результате на основании разработанного генплана села и прочих «правовых оснований» по заказу сельрады ООО «Институт земельно-кадастровой информации» и НДПИ «Градостроительство» и разработали Проект землеустройства для установления и изменения границ села Коцюбинское. Как выяснилось, до обращения в Киевраду за согласованием, ребята, придумавшие схему захвата 3,6 тыс. га земли, очень неплохо поработали. Под этим проектом уже стоят подписи и печати в т.ч. начальника управления Госкомзема, главного архитектора и главного государственного санитарного врача Ирпеня, руководителя госуправления охраны окружающей природной среды в Киевской области, управления культуры и туризма КОГА. На сегодня новые границі Коцюбинского, проходящие по территории, которую все еще априори считают киевской, также уже согласована Гостомельским сельским и Ирпенским городским советами. Вскоре останется только утвердить границы скандального села решением сессии облсовета.

Можно полагать, что депутаты Киеврады, конечно же, проголосуют за обращение в такой ситуации за помощью к президенту и парламенту. Но для того, чтобы гарантировано отстоять интересы территориальной общины столицы, заявлений о непринятии навязанного сценария мало. Нужно, как минимум, подготовить и направить земельным рейдерам от имени столичного горсовета официальный аргументированный отказ в согласовании данного проекта землеустройства. А для этого до момента, когда со дня получения скандального проекта землеустройства истечет месяц, у Киеврады остается совсем немного времени. Особенно если учесть, что заседание земельной комиссии Киеврады 21 февраля, на котором должен был рассматриваться этот вопрос, по причине отсутствия кворума, не состоялось, а сессия Киеврады назначена лишь на 15 марта… Как тут не усмотреть возможность коррупционного сговора высшего руководства КГГА и КОГА? Ведь, согласно подписанному между ними меморандуму, КОГА пообещало согласовать границы Киева, в том числе предоставив столице новые территории для строительства МСЗ и правобережных сооружений по очистке сточных вод. Но, что-то же нужно дать и взамен.

Чтобы не участвовать в таких «земельных торгах», столичной власти нужно было провести инвентаризацию земель Киева, их размежевание на коммунальные и государственные, разработать и утвердить план земельно-хозяйственного устройства столицы и ДПТ всех ее районов. После этого и можно было делать свой проект землеустройства для утверждения границ. Одобрение такого проекта парламентом сделало бы любое земельное рейдерство на территории столицы невозможным. А на сегодня, с юридической тоски зрения, утвержденных границ у Киева попросту нет.

Но все это у руководства КГГА только в планах, реализация которых откладывается уже много лет подряд из-за отсутствия финансирования. Наверное, у столицы не хватает средств, чтобы проделать работу, с которой успешно справилось село Коцюбинское, годовой бюджет которого составляет 2,5 млн. грн. Вместо этого КГГА застряло на этапе легализации нового генплана Киева до 2025 года [в силу скандальности этого документа, его утверждение решили перенести на «после выборов».— Ред.], призванного легализовать смену целевого назначения земель во множестве незаконных землеотводов минувших лет.

Запись Киев уменьшают на 3,6 тысячи гектара впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

В городе Киеве уже открыто 77 амбулаторий семейного врача, общее количество которых обещают довести до 100. Нормативами МОЗ Украины предусматривается один врач на 1500 человек населения (по найденным мной данным), то есть общее количество именно семейных врачей (опять же если прикинуть, что в Киеве проживает около 3,5 млн.людей) – необходимо 2300 или около того. Земский врач, о котором ностальгически вспоминали на передаче, работал на участке численностью 10-15 тысяч человек. Нет, не один, конечно же,помощниками земских врачей являлись фельдшера, акушерки и фельдшерицы (это данные Википедии, статья “Земство”). Причем его приглашали от земства , которое соответственно оплачивало его труд, содержало больницы, приемные покои и предоставляло жилье. Судя по всему, наша мэрия также возвращается в те давние времена. Опять же и концепция Министерства Здравоохранения прямо указывает этот путь.

Выделенные пресловутые 100 (сто!!) миллионов гривен распыляются по граду Киеву на открытие новых амбулаторных пунктов семейной медицины. И проследить их путь, как и при ямочном ремонте асфальтом наших “направлений” – дело безнадежное.
Хотя, вот действительно, а почему бы не направить было эти средства на ремонт помещений уже действующих поликлинических отделений с выделением в них кабинетов семейных врачей? Отделяем зерна от плевел что ли? Опять же, как прозвучало в передаче развитые страны идут по “конвейерному” пути, то есть их гражданин в случае проблем со здоровьем заходит в высокотехнологичный центр и через 3-4 часа у него четко установленный диагноз и полностью расписанное попунктно!!! стратегия и тактика лечения.

Понятно, конечно, что с одной стороны вроде как и не на что нашему государству закупать столь дорогостоящее оборудование, ведь , цитирую слова одного из участников: “Такое оборудование в Киеве итак загружено процентов на 25-30″. Интересно, а сам оппонент знает стоимость обследования на этом оборудовании, или его просто бесплатно обслуживают за деньги налогоплательщиков, то есть нас с вами?

Кстати, наши “впередсмотрящие” забывают о том, что медицина – это прежде всего и государственная безопасность. Вы спросите, а этот то при чем? Посудите сами. Да, есть высококлассные клиники в Германии, Израиле, даже на Кубе, и тем более в высокоразвитых государствах. Там то и обслуживаются зачастую в случае каких то проблем наши власть предержащие (включая генералитет), видные бизнесмены, ведущие политики. А теперь рассмотрим ситуацию, когда им (в том числе и по политическим причинам) в этом будет отказано. Просто “патамуша”, такое вот медицинское эмбарго. И все “сливай воду – гаси свет”, как говорится. Опять же зная прогнозы развития заболевания у таких высокопроставленных (не ошибка, их именно проставляют) лиц и их “попередників”, обострения течения заболевания, наличие неизлечимых болезней , других обстоятельств здоровья, можно с успехом влиять на экономику, политическую ситуацию и так далее. И не надо теребить пресловутую “врачебную тайну”, врачи – лояльные граждане других!! государств, и, в случае с Израилем, к примеру, тот же МОССАД все эти “тайны” вскроет как пивную банку, одним движением пальца.
Но оставим политикам политиковое, вернемся к нашим “рюмкам со змеей”.

Не знаю, заметили ли Вы, что министерство то называется министерством ЗДРАВООХРАНЕНИЯ, то есть не МЕДИКОЛЕЧЕНИЯБЕЗГАРАНТИИВЫЗДОРОВЛЕНИЯ, то бишь здоровье охранять должны, а не нас БАДами и таблетками с уколами “спасать”. Кстати, еще Жванецкий с острым сарказмом писал: “Так какие же нам лекарства принимать: те, которые выписывают, или те, которые лечат?” Что бы там не говорили, но в странной стране СССР внедрялось именно здравоохранение. Спорт развивался, здоровый образ жизни рекламировался и поощрялся, проводились обязательные профилактические осмотры, в школах были “уроки здоровья”. То есть имперскому государству рабочих и крестьян нужны были здоровые, сильные граждане. А сейчас таковые явно не нужны, нищими и больными куда как легче управлять, даже если у них и развит ум. Опять же, именно лечащих препаратов мы сами производим примерно столько же сколько утюгов… Промышленность у нас в застое, понимаете ли и фармацевтическая – тоже.

Про науку говорить не будем, она ТАМ (в смысле положения “ниже” и утечки мозгов выше) уже давно. Хотя,казалось бы, одни из основоположников методов лечения стволовыми клетками и зачатия “в стекле” – наши граждане.

Так что пока умами не оскудели, но при дальнейшем развитии ситуации с медициной и это “вполне решаемо”.
Что в такой ситуации можно предложить?

На самом деле было бы неплохо начать именно со здоровья, его сохранения. У наших предков были свои “системы здоровья”, так же как и у китайцев (цигун, у-шу, прочие). Не так сложно “доработать” их применительно к современным обстоятельствам жизни. Далее, упорядочить и оздоровить ситуацию с воздухом-водой-едой, просто привести их на качественный, здоровый уровень. Начиная с раннего детского возраста пытливо объяснять что и как делать, чтобы как можно дольше оставаться здоровыми. А уж если начались проблемы со здоровьем – вот тут и подключать нашу мощную медицины, не забывая при этом про реабилитацию после проведенного лечения. Те же пансионаты, санаторно-курортное лечение, а то, как правило, “температура прошла – я здоров – и на работу”.
Постараемся забывать давно известную истину “здоровье государства – это совокупное здоровье населяющих его граждан”.

Запись О семейной медицине, медицине и охране здоровья впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

Очень патетично прозвучали слова о том, что невозврат долгов заемщиками отражается на ни в чем неповинных кредиторах-банках и далее на инвесторах и вкаладчиках. Все это так, все это понятно.

Но давайте по порядку. Что есть банк. Читаем: “Банк (от итал. banco — скамья, лавка, стол, на которых менялы раскладывали монеты) — финансово-кредитное учреждение, производящее разнообразные виды операций с деньгами и ценными бумагами и оказывающее финансовые услуги правительству, юридическим и физическим лицам. Банк — это юридическое лицо любой формы собственности, которое:

• создано в целях извлечения прибыли,
• имеет право осуществлять банковские операции,
• имеет исключительное право на привлечение денежных средств юридических и физических лиц с целью их последующего размещения от своего имени; а также на открытие и ведение банковских счетов юридических и физических лиц,
• действует на основании специального разрешения (лицензии) полномочных государственных органов ,
• не имеет права осуществлять производственную, торговую, страховую деятельность.”

То есть банк, поскольку извлекает прибыль, также должен понимать, что в некоторых случаях он может понести и убытки.

А убытки банкам создает только неправильное распоряжение средствами инвесторов и других людей чьи деньги банками привлекаются. Организации в большинстве – это тоже вполне конкретные люди, даже если они и государственные.

Конечно, никто не заставляет брать кредиты, как , впрочем, и вкладывать деньги в банки. И государство наше еще более усугубило все это тем, что вкладчиков уже не страхует государственный фонд.

Да и кризис мы явно не преодолеем в ближайшее время (производства не работают). Посему банки ожидают все более тяжелые времена. Они то живут за счет процентов от оборотов. А население в кредиты не верит (еще бы… под такие людоедские проценты), да и “лучшие друзья банков” – коллекторы тоже постарались поработать на “неотвратимый” имидж. Опять же что грозит банку в случае чего? Санация, блокирование счетов физ.лиц и , конечно же, процедура банкротства. И ждите-ждите-ждите. И не факт что дождетесь. Ага. “Банк лопнул – да здравствует банк”.

Посему коль скоро банки из регуляторов превратились в коммерсантов – то уж не обессудьте.

Не умеете правильно работать с деньгами – не валите все на заемщиков. Сами же инструкции не выполняете, которые разработаны.
Зачем выдавали кредиты. если заемщик для его обеспечения в полном объеме обязан выплачивать более 35% ежемесячного дохода? За прибылями гонитесь – значит и от убытков не стоните. И государство тут не причем. Вы ж коммерческие структуры, вот и отвечайте за свои дела и поступки.

Запись О банках, кредиторах и инвесторах впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

З 1 січня в Україні діє Закон «Про екстрену медичну допомогу». Нові норми покликані зробити роботу «швидкої» більш ефективною. Наприклад, встановлено норматив приїзду екіпажу швидкої за адресою виклику – 10 хвилин. Представники влади усіх рівнів звітують про переможні кроки медичної реформи, а експерти стверджують, що за нинішніх умов втілення закону про екстрену допомогу неможливе. Що ж відбувається насправді?

Щоб з’ясувати це, в прямому ефірі соціального ток-НЕшоу «Київський форум» зібралися: керівник відділу екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України Михайло Стрельников, головний лікар Київської міської станції медичної допомоги Анатолій Вершигора, міністр охорони здоров’я у 2007-2011 рр. Василь Князевич, президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк, експерт з питань медичної реформи Комітету економічних реформ Андрій Гук та лікар Київської міської станції швидкої допомоги Максим Іонов.

До реформи не готувалися

Зміни, які вступили в дію 1 січня, були вкрай негативно сприйняті громадськістю та ЗМІ. Виникло дуже багато питань, на які чиновники тільки зараз намагаються відповідати. Коли ж відповідають, то, здається, що імпровізують: обґрунтованого повноцінного пояснення ситуації ще не дав ніхто.

На думку колишнього міністра охорони здоров’я (2007-2011 рр.) Василя Князевича,  влада не підготувалася до проведення медичної реформи, зокрема до реформи служби швидкої медичної допомоги.

«Реформа медицини закладена вже давно. Вона, без сумніву, необхідна. І тепер, коли закон прийнято, держава має забезпечити його виконання. Але виявляється, ніхто до цього не готовий. По-перше, не забезпечені матеріально-фінансові умови для того, щоб змінювати медичну систему. По-друге, люди не проінформовані – немає роз’яснень щодо того, як має все працювати», – сказав Василь Князевич.

Одним з наслідків непоінформованості людей є велика кількість необґрунтованих викликів швидкої допомоги.

«Чим краще працює система первинної медичної допомоги, тим менше навантаження на швидку допомогу. Але у нас люди не розуміють, що в багатьох випадках їм треба звертатися до свого сімейного лікаря, а не викликати швидку», – стверджує Князевич.

Яскравим прикладом такого твердження стало те, що з усіх гостей прямого ефіру свого сімейного лікаря знала лише одна людина.

Неможливі умови

Неготовність столиці до реформ (а саме Київ став одним із пілотних регіонів, де почали робити «медицину  по-новому») підтверджують і практикуючі лікарі. Лікар Київської  міської станції швидкої медичної допомоги Максим Іонов запевняє, що й у нинішніх умовах лікарям працювати дуже складно. Якщо ж підвищувати вимоги до них, то це має бути чимось обґрунтовано.

«Закон про медичну реформу приймався дуже важко. Незважаючи на те, що його прийняли з 4-ї спроби, там є помилки, та й прийнятий він був з порушенням регламенту. Ми проводимо реформу, але у нас нічого для цього немає. Мова йде як про технічне забезпечення, так і про кадрове. Ресурсу не вистачає. Медичну реформу чекає те, що сталося з пенсійною і податковою. Реформу ніби і провели, але реальних позитивних наслідків немає», – вважає Максим Іонов.

На думку медика, систему швидкої допомоги в Києві, яка існує вже 110 років, необхідно вдосконалювати так, щоб лікарі не тікали з цієї системи, а були зацікавлені в ній працювати. Зокрема, йдеться про рівень зарплати працівників «швидкої». Через низьку зарплату медики масово втікають за кордон.

«Щорічно ми проводимо змагання бригад швидкої допомоги. Майже у кожній польській команді є один-два Українці. Відбувається масова трудова міграція, але це глобальні процеси, ми з цим зробити нічого не зможемо», – розповідає про безпорадність держави керівник відділу екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ Михайло Стрельніков.

Мотивації для медиків створювати і не думали

Цікаво, що у порівнянні з іншими регіонами, працівники київської швидкої допомоги одержують найвищу зарплату. Те, що цього не вистачає для життя в столиці, нікого не цікавить. Мовляв, виживайте, як хочете, але реформу зробіть.

«За статистикою 2012 року, столичні медики отримують більше, ніж медики інших регіонів України. Це відбувається за рахунок доплат і надбавок, які прийняті в столиці. Ми говоримо, що треба ще підняти рівень зарплати, але нам відповідають, що грошей на це немає», – зазначив головний лікар Київської міської станції медичної допомоги Анатолій Вершигора.

Варто відзначити, що на сьогодні середня зарплата лікаря швидкої допомоги становить 4 276 грн (без урахування податків), фельдшера та медсестри – 3 662 грн, молодшої сестри – 2 194 грн, фельдшера-диспетчера – 3 150 грн, водія «швидкої» – 3 260 грн . Відзначимо, що отримати таку зарплату можна лише після кількох років роботи. Новачки одержують набагато менше, що викликає гостру нестачу кадрів у медичній сфері.

У той же час, за словами керівника відділу екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України Михайла Стрельникова, на підвищення зарплат медики ні в столиці, ні в Україні найближчим часом розраховувати не можуть.

«Ми будемо працювати з тими ресурсами, які у нас є. Ніхто з нами грошима не поділиться. Скільки може держава платити сьогодні медикам, стільки й платить. Законопроект про підвищення зарплат готується, але наскільки це буде суттєва різниця, ніхто сказати не може», – заявив Михайло Стрельников.

За все відповість місцева влада

Позиція законотворців щодо реальності впровадження реформи потроху вимальовується. Так, відповідальність за впровадження реформи покладена на місцеві адміністрації.  Гроші на це теж доведеться шукати самостійно. Особливо така позиція має тішити киян, у яких у цьому році вирішили забрати з міського бюджету на 2 мільярди гривень більше, ніж у минулому.

Попри те, за помилки швидкої допомоги має відповідати саме київська влада. Таку думку під час прямого ефіру соціального ток-НЕшоу «Київський форум» висловив президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк.

«Медична реформа абсолютно реальна. Але лише у випадку, коли хтось вимагатиме, щоб усі її умови були здійснені. Якщо «швидка» не може доїхати вчасно, то лікар екіпажу повинен повідомити керівництво про причини, з яких це сталося. Керівництво має проаналізувати і зрозуміти, хто винен – той, хто ремонтує дороги, чи той, хто вішає таблички з номерами будинків. І винні мають бути притягнуті до відповідальності. Тоді й почнуть створюватися умови для нормальної роботи швидкої допомоги», – заявив Віктор Сердюк.

На запитання журналіста, куди ж звертатися пацієнту, до якого вчасно не доїхала «швидка», Сердюк відповів, що треба подавати до суду на київську владу, адже забезпечити виконання умов реформи має саме вона.

Також, на думку Віктора Сердюка, київська влада має взяти на себе вирішення фінансового забезпечення реформи екстреної допомоги.

«Якщо немає грошей на підвищення зарплат та на закупівлю нових машин, нехай Попов візьме кредит. На будівництво ж мостів беруть кредити. То й на розвиток медицини можна знайти кошти», – сказав Сердюк.

Ефективна медицина чекає у світлому майбутньому

Усі гості прямого ефіру в один голос заявляють: медична реформа потрібна. Проте кожен приводить свої аргументи, чому вона неможлива зараз. Отже, доречним було запитання журналістів «Київського форуму» щодо того, скільки ж чекати українцям, доки експеримент матиме якісь позитивні наслідки.

«Не можна вимагати, щоб реформа одразу принесла результати. За 20 років медична галузь ніколи не була профінансована достатньо. Тому ми все будемо робити поступово. До 25 січня тільки мають надійти пропозиції місцевих рад щодо кроків впровадження реформи. Можу сказати, що у таких країнах, де реформа пройшла найкраще, а це Фінляндія та Естонія, на це знадобилося не менше 5 років», – каже експерт з питань медичної реформи Комітету економічних реформ Андрій Гук.

Отже. Реформа потрібна. Чому ж виступи усіх спікерів з цього питання нагадують вибачення за некомпетентність влади? Якщо мислити логічно, то закон про екстрену медичну допомогу, який набрав чинності 1 січня, має діяти з 1 січня – з усіма вимогами та нормативами щодо якості роботи швидкої допомоги. Натомість чуємо про поступове впровадження, недостачу фінансів та кадрів, тобто про неможливість втілити норми закону вже сьогодні.

Замість того, щоб створити документ під назвою «Програма розвитку» або «Концепція реформування», чи як завгодно – менш категорично у тлумаченні терміну, нам запропонували саме закон. Закон про медицину, який завідомо не буде виконуватися щонайменше 5 років. Київські медики запевняють, що як продовжували, так і будуть продовжувати боротися за кожне життя. Але це – швидше не на виконання, а всупереч новому закону.

Запись Реформа швидкої допомоги: експеримент зі здоров’ям? впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

«Київський форум» дізнавався про ситуацію зі «швидкою» та про те, що чекає на галузь столичної медицини у 2013 році.

Нові автомобілі та вартість виклику «швидкої»

Вартість виклику швидкої допомоги зросла з 3,6 до 35 гривень. Про це на розширеній нараді КМДА повідомив директор Департаменту охорони здоров’я Віталій Мохорев.

«Збільшилася вартість одного виклику з 3 грн 60 коп. до 35 грн, йдеться про медикаменти та витратні матеріали», – повідомив Мохорев.

Чиновник також зазначив, що на 40% оновлено парк автомобілів швидкої допомоги, що склало закупівлю 67 нових спеціально обладнаних автомобілів.  За кошти місцевого бюджету було придбано 150 GPS-навігаторів для оснащення санітарних автомобілів, 150 комунікаторів для оперативного зв’язку персоналу виїзних бригад, 150 комплектів спеціального одягу для персоналу бригад швидкої медичної допомоги. Крім того, на базі міського центру екстреної медичної допомоги створено навчально-тренувальний відділ центру, навчання з надання першої медичної допомоги пройшли вже близько 1 тис. осіб. У  2013 році планується провести масове навчання для водіїв київських маршруток, які досить часто потрапляють у ДТП.

Станцію швидкої допомоги «ліквідують»

За словами чиновників, у ході впровадження медичної реформи цього року відбудуться значні зміни в організаційно-адміністративному устрої системи швидкої допомоги. Так, на найближчому засіданні Київради на розгляд буде винесено рішення про об’єднання київського міського центру екстреної медичної допомоги та станції швидкої медичної допомоги.

«Київський міський центр екстреної медичної допомоги створений ще в позаминулому році, але, враховуючи вимоги та постанови Кабінету міністрів, положення про центр, ми вирішили об’єднати вже створений центр та станцію швидкої медичної допомоги в одну юридичну особу. Відповідне рішення знаходиться зараз в Київраді і на найближче засідання буде винесене для розгляду на сесію міськради», – повідомив Віталій Мохорєв.

Як стало відомо, відповідно до нового закону, усі служби, які надають екстрену медичну допомогу, тепер будуть об’єднані в єдину систему екстреної медичної допомоги.

“Якщо раніше станції швидкої медичної допомоги, травматологічні пункти, відділення невідкладних станів наших лікарень, аварійно-рятувальні служби були розрізнені, то цим законом передбачається функціональне та організаційне об’єднання всіх цих служб у єдину систему екстреної медичної допомоги”, – пояснив Мохорев.

До кого «швидка» їхатиме в першу чергу?

Щоб оптимізувати роботу «швидкої», спеціалісти визначили, які виклики швидкої допомоги будуть вважатися терміновими, а які ні.

«Виклик буде вважатися пріоритетним і терміновим у випадках, що загрожують життю людини. Серед іншого: травми, судоми, втрата свідомості. Також пошкодження під час ДТП, у випадках порушення перебігу вагітності, при будь-яких отруєннях. У цих випадках норматив приїзду швидкої допомоги становить до 10 хвилин », – сказав Віталій Мохорєв.

Він також зазначив, що у випадках підвищення температури, тиску, при алкогольному або наркотичному синдромі, загостренні хронічних захворювань виклик буде вважатися неекстреним, і норматив для бригади збільшується в таких випадках до 1 години.

За словами директора Департаменту охорони здоров’я, згідно з новими нормативами, час приїзду «швидкої» в межах міста становить 10 хвилин, за містом – до 20 хвилин. Чиновник підкреслив, що при складних погодних умовах і в умовах заторів норматив приїзду «швидкої» в місті може збільшитися до 20 хвилин.

У нормативи поки що не вкладаємось

На нараді з’ясувалося, що 10-хвилинний норматив приїзду за адресою виклику, який передбачений новим Законом «Про екстрену медичну допомогу», водії «швидких» виконують на 100% лише уночі.

За підрахунками чиновників, доїхати до місця виклику за 10 хвилин вдень вдається у 67% випадків. Уночі цей показник наближається до 100%.

«Є кілька причин, чому дуже важко доїжджати вчасно. Найперше – це затори і пробки. По-друге, низька культура поведінки учасників дорожнього руху. Як показали наші спільні з ДАІ рейди, машину швидкої допомоги пропускають усього 50% водіїв. Серед найважливіших перешкод – неправильне паркування автомобілів, а також відсутність вказівників з номером будинку та погане освітлення дворів та вулиць», – розповів Віталій Мохорєв.

За інформацію Мохорєва, у 2013 році норматив 10 хвилин виконується у близько 70 відсотках викликів. Минулорічний норматив 15 хвилин виконувався у 93 відсотках викликів.

«Система, яку ми хочемо впровадити, вже працює в Польщі, Німеччині та Туреччині. В Туречинні, навіть в гірських умовах, приїзд швидкої в межах 10 хвилин здійснюється в понад 90% випадків, в Польщі також у 90 випадках зі 100», – зазначив на засіданні директор Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медичних катастроф Володимир Юрченко.

У працівників «швидкої» немає мотивації

Втім успішне впровадження реформи екстреної допомоги знаходиться під загрозою. Для ефективної роботи швидкої просто не вистачає людей. Головна причина – низькі зарплати. Відповідаючи на питання журналістів, голова КМДА Олександр Попов сказав, що місто спробує хоча б частково вирішити цю проблему вже у поточному році.

«Кадрову проблему столичної медицини потрібно вирішувати шляхом збільшення зарплат. Якщо сьогодні лікар швидкої допомоги отримує в середньому трохи більше 4 тисяч гривень (разом з усіма доплатами), то цю суму необхідно збільшити хоча б до 6 тисяч. У цьому році ми почнемо над цим працювати. Коли буде прийматися бюджет міста, ми постараємося врахувати це питання», – сказав Олександр Попов.

Головний лікар Київської міської станції швидкої допомоги Анатолій Вершигора підтвердив, що в системі екстреної допомоги – гостра нестача кваліфікованих фахівців. Штатна забезпеченість лікарями швидкої допомоги становить 63%. 18,5% від усіх працівників «швидкої» складають люди пенсійного віку.

За інформацією Вершигори, на сьогодні середня зарплата лікаря швидкої допомоги становить 4276 грн (без урахування податків), фельдшера та медсестри – 3662 грн, молодшої сестри – 2194 грн, фельдшера-диспетчера – 3150 грн, водія швидкої – 3260 грн . У той же час, уточнює він, отримувати таку зарплату можна лише через кілька років після влаштування на роботу. Молоді фахівці отримують значно менше. Для того щоб хоч якось конкурувати з приватними клініками, на думку Вершигори, зарплатню лікарям треба піднімати як мінімум до 8 тисяч гривень.

Небезпечна робота

Ще одна проблема нестачі кадрів у тому, що працівники швидкої медичної допомоги постійно зазнають нападів під час своєї роботи.

- Дуже велика проблема з безпекою працівників «швидкої». Буквально за останній місяць сталися кілька прикрих випадків. Так, днями двоє киян в стані алкогольного сп’яніння викликали «швидку». Лікар, яка здійснювала допомогу, не дорахувалася мобільного телефону, – зазначив головний лікар Київської міської станції швидкої допомоги Анатолій Вершигора. – Нещодавно під час нічного чергування було скоєно напад на машину «швидкої». Машина побита, але, на щастя, ні працівники, ні апаратура не постраждали. Також в цьому місяці пацієнт, хворий на СНІД, наніс травму лікарю «швидкої» – зараз він знаходиться на лікуванні.

За інформацією головного лікаря Київської міської станції швидкої допомоги, в 2012 році

було зафіксовано 7 нападів на працівників «швидкої», в 2011 – 8, в 2010 – 15 випадків.

- Як показує досвід, досить багато молодих людей ідуть працювати саме на швидку допомогу. Але після таких прикрих випадків спеціалісти кидають працювати на «швидкій» і шукають роботу в комерційних структурах. Кожен виклик може бути небезпечним, – зазначає Вершигора.

У зв’язку з небезпекою професії постає ще одна кадрова проблема. Адже за статистикою, 67%  працівників «швидкої» – жінки, для яких подібні умови роботи не є допустимими.

Реформа екстреної медицини: чи реально зробити?

У той же час багато фахівців медичної галузі стверджують, що реформування хоча й необхідно проводити, але робити це слід зовсім не у той спосіб, у який це відбувається сьогодні.

«Законом встановлено нові нормативи швидкості приїзду бригади швидкої допомоги. В межах міста ліміт часу складе 10 хвилин. Так, ми згодні, що чим швидше – тим краще. Однак чомусь ніхто не говорить про стан доріг, про затори, про стан автопарку, врешті-решт, про брак фінансування на паливо. Я сам недавно разом із санітаркою хвилин 15 виштовхував «швидку», яка забуксувала в снігу. За таких умов норматив “вкластися у 10 хвилин” просто неможливий. І кого зроблять винуватим, якщо «швидка» не приїде за цей час? Не дорожні служби, не затори в столиці і не чиновників, з вини яких кількості бригад швидкої допомоги в столиці катастрофічно не вистачає. Винуватими зроблять медичних працівників», – заявляє голова вільної профспілки працівників швидкої допомоги Максим Іонов.

Важко не погодитися, що будь-яка реформа, тим більше такої важливої галузі, як швидка медична допомога, потребує значних фінансових витрат. У столиці ж не так давно склалася ситуація, коли машини «швидкої» взагалі могли не виїхати на рейс, адже лікарням не виділили коштів на бензин.

«Медична галузь зараз фінансується на 20 відсотків від необхідного. Проведення реформи завжди пов’язане з додатковим фінансуванням. А у нас грошей не вистачає навіть на те, що є. Значить, кошти на проведення реформи будуть виділятися за рахунок наявного фінансування. І мені дуже цікаво, у яких хворих ці кошти відберуть?» –  каже Ольга Скорина, керівник юридичної служби Всеукраїнської Ради захисту прав пацієнтів.

Справді, розширена нарада в КМДА викликала більше запитань, ніж дала відповідей. Адже й досі Київ залишається без бюджету. А це означає, що жодні проекти, починаючи від закупівлі нових автомобілів для «швидкої» і закінчуючи виплатою необхідних надбавок, не можуть бути реалізовані. Про обсяги фінансування впровадження медичної реформи в Києві можна буде судити лише в середині лютого, коли й планують провести засідання Київради щодо столичного бюджету.

А детальніше про цю тему ви можете почути і побачити у вівторок, 22 січня, в ефірі соціального ток-НЕшоу «Київський форум», де відбудеться обговорення теми: «<a href="/reforma-shvydkoji-dopomohy-taksi-do-likarni-chy-perejmannya-jevropejskoho-dosvidu/" title="Реформа швидкої допомоги: таксі до лікарні чи переймання європейського досвіду? ">Реформа швидкої допомоги: таксі до лікарні чи переймання європейського досвіду?». 

Запись Реформа швидкої допомоги: високі амбіції та сумні реалії впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

Це – дійсно режим, бо влада будь-якої демократичної країни бореться за підвищення рівня життя свого народу, а в Україні відбувається навпаки: рівень життя народу падає, а представники олігархічно-кланової влади все більше і більше збагачуються. Нинішній режим веде відверту війну проти Українського народу! Так ведуть себе вороги і окупанти! Отже, в Україні немає української влади, а є режим у вигляді внутрішнього окупанта. Нам не потрібен такий режим! Тому єднаймося, дорога Українська громадо. Разом ми здолаємо наших воріженьків і зробимо 2013 рік кращим для нас, ніж був попередній.

А зараз у всіх святкові клопоти… Багато хто з наших громадян кудись їде. Але необов’язково їхати за кордон. Та й не кожен може собі це дозволити. У нас, в Україні, є дуже багато неймовірно гарних місць, де можна чудово відсвяткувати Новий рік та Різдво Христове. До таких належить і моя мала батьківщина – Чернівецька область. Буковина – мій рідний край! Чарівний край Дністра, Черемоша, Прута й Карпатських гір. Один з найчарівніших куточків моєї рідної України – нашої неповторної Батьківщини. Навіщо кудись їхати? Вдома, в Україні, і дихається легше!

Незважаючи на всі негаразди в нашому домі, життя продовжується. І воно має найвищу цінність для нас. Разом ми – сила, яка здатна зробити наше життя по-європейськи гідним і заможним! Я ціную кожен прожитий день, навіть якщо він був і не зовсім вдалим. Жити гідно і бути здоровим – неймовірне задоволення!

Я вірю, що в 2013 році будуть позитивні зміни. Українська громада заслуговує на порядну владу! Адже патріотизм, чесність, порядність і професійність є зараз у великому дефіциті серед політикуму. Треба позбуватися тих, хто дбає тільки про свою кишеню і заради цього готовий на будь-яку підлість, отримуючи блага і нагороди від нинішніх можновладців. Крикунів теж не треба, бо від них немає жодного толку. Бажаю, щоб Українські громадяни були здорові, щасливі, заможні, і щоб ми всі разом позбулися тих, хто заважає нам такими бути!

Прийміть мої вінчуванки малі за великі,
Би Ви були цего року здорові, як цвєки.
Би Вас біда обминала і жаба не тисла,
Міліція не спиняла і ніщо не гризло.
Би Ви нічим не журились та й добре си мали,
Би Ви такі файні були гей би цицку ссали.
Би Вас дощі не мочили, лиш сонечко гріло, та ще й
Би Вас сотку років…кортіло.
Лети, лети, вінчуванко, стелися по полі –
Вам бажаю в Новім році щасливої долі!

Нехай Віфлеємська різдвяна зоря сповістить нас про народження нашого спасителя Ісуса Христа і осяває нам шлях до змін на краще!

Запись З Новим роком та Різдвом Христовим, українська громадо! впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

Щойно стартувала в Україні виборча кампанія, як одним із актуальних питань стало те, як «четверта влада» зуміє впливати на думку виборців, чи зуміє в принципі, та чи не стануть ЗМІ інструментом в руках зацікавлених політсил?!

Гостями студії були генеральний директор телеканалу «ТВі» Микола Княжицький, журналіст, телеведучий В’ячеслав Піховшек, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорєлов, адвокат, медіа-юрист, медіа-тренер Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова, оглядач сайту «Телекритика» Світлана Остапа, юрист Інституту медіа-права Ігор Розкладай, журналісти, громадські діячі та небайдужі кияни.

На початку бесіди автор і ведуча Рена Назарова задала тон розмові, поставивши гостре питання про те, чи має місце на сьогодні в країні тиск на свободу слова. І це питання було поставлене неспроста, а саме в контексті кримінальних справ, порушених нещодавно проти каналу «ТВі» та сайту «Лівий берег».

Більшість гостей висловили думку про те, що безумно сьогодні в Україні дуже складно засобам масової інформації виражати незаангажовану власну позицію, залишаючись в абсолютній безпеці. Мабуть єдиним, хто не підтримав думку колег став В’ячеслав Піховшек, який щоразу спростовував нарікання на владу, хоча ніхто з гостей, окрім нього жодного разу не промовив слово «влада» чи «Партія регіонів». Пан Піховшек в грайливому тоні наводив приклади утисків свободи слова під час президентства Віктора Ющенка та наполягав на необхідності відновлення кримінальної відповідальності за наклеп. Найбільш вражаючою фразою, яка пролунала з його вуст, стала заява про те, що нібито все, про що йде мова під час ефіру вигадка, адже ніхто з журналістів в Україні «не сидить» за свою професійну діяльність. Що стосується побиття журналіста Мустафи Найєма після з’їзду Партії регіонів, то він взагалі прокоментував це доволі жорстко, заявивши, що «не слід нариватись!».

Журналісти, які були присутні в студії надзвичайно обурились такій заяві. Зокрема, координатор проекту Всеукраїнського юридичного журналу «Конфлікти і закон» Оксана Котомкіна запевнила пана Піховшека, що « в умовах, які створені сьогодні для діяльності ЗМІ, журналісти не зупиняться і обов’язково будуть «нариватися!».

Звісно ж говорячи на таку делікатну тему, яка стосується не лише працівників преси, але буквально кожного громадянина, виникає безліч суперечливих питань. В умовах виборчого процесу засоби масової інформації можна умовно поділити на «кишенькові» рупори певних політичних сил, ЗМІ, що займаються відвертою «джинсою» та відданих справі володарів пера, які незважаючи на перепони простують стежкою правди. Творча група «Київського форуму» бажає останнім наснаги, творчого натхнення та сил у нелегкій боротьбі, а громадянам України ми зичимо не помилитись у своєму виборі та свідомо підійти до майбутньої долі української держави.

Запись Кому в Україні належить “четверта” влада?! впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

Частину I інтерв’ю Директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» В’ячеслава Кулінича читайте тут.

Пане В’ячеславе оясніть деталі рішення про передачу четвертої башти новим власникам?

Розумієте в усіх документах Київради башта №4 не значиться як пам’ятка архітектури національного значення, в усіх рішеннях Київради вона значиться як нежиле приміщення. Більше того, представники КМДА заявляють, що ми «музейники» не маємо ніяких прав. Але в Законі такого не зазначено, що працівники музею не мають права захищати свою власність.

Звідки Ви дізнались про півтора гектара землі?

Вони випливли дуже несподівано. Як додаток до «нежилого об’єкта». Звичайно це спокусливо півтора гектара в центрі міста.

Тиск, що чиниться на Вас, розрахований на те, щоб прибрати Вас з дороги?

Це дуже болючий удар для мене. Але ніякий біль не змусить мене стати зрадником. На війні теж бувають втрати. Я завжди казав, що не має значення у якій формі йде руйнація історичних цінностей: чи падає снаряд, чи ковш будівельного екскаватора руйнує історичні будівлі. Так була знищена п’ята башта та інші історичні споруди. Нам вдалося багато відстояти. Київ – це наше місто нам і нашим дітям тут жити. Чи будемо жити на смітнику? Я дотримуюсь такої позиції: коли наші діти поїдуть до Парижу, вони скажуть: у вас дуже гарно, але в нас красивіше! А скажіть чи багато у Києві залишилось пам’яток?! Якщо на мою долю випаде до останнього захищати «Київську фортецю», я гідно встану на її захист! Я виріс в цих краях, з дитинства я збирав там гільзи, це дійсно моя рідна земля, це моя Батьківщина! Це не просто красиві слова, я дію відповідно до цих слів, вони для мене норма життя.

Ми не перший рік бачимо вашу боротьбу і підтримаємо Вас у всьому й надалі…

Я звертатимусь до Президента, до всіх інстанцій, до всіх розішлю свої звернення, але вони поспішають і не чекали, що підніметься така хвиля. Нещодавно теж були звільнення я мабуть став останньою краплею. Нас тримають в інформаційній блокаді, намагаючись приховати, що Київ має найбільшу фортецю у світі. Про це вперше публічно сказала заступниця мера Риму, яка відвідала Київ і була вражена, коли побачила нашу фортецю.

Ви вважаєте, що все, що діється навколо фортеці приховується від вищого керівництва КМДА?

Я глибоко переконаний, що Олександр Попов не володіє повною інформацією. Я його знаю дуже давно, ще з часів, коли він був мером Комсомольська і надзвичайно поважаю цю людину. Він дуже порядна людина. Чиновники Головного управління культури просто використали момент, коли його немає, коли у він у відпустці. Це все виплило, коли рішення вже виноситься на сесію Київради.

Мова йде про рішення про передачу в оренду компанії «Платар» четвертої башти і 1,5 га землі?

Про землю чітко в рішенні взагалі мова не йде, це йде як доповнення до башти № 4. Організація, про яку йде мова це ТОВ «Музей Платар». Назва складається з двох прізвищ Платонов і Тарута. Дивно ще й те, що я повністю законослухняна людина, яка дотримується доручень Президента, виходить, що нині в Києві вже небезпечно підтримувати президента Віктора Януковича?! Тим більше це сталося перед виборами, тобто ці сили намагаються скомпрометувати не лише голову КМДА, а й самого Президента і всю Україну, щоб врешті-решт отримати гарний прибуток для себе.

Тобто чиновників середньої ланки рішення Президента про передачу четвертої башти разом зі всім майном «Київської фортеці» до державної власності не хвилює?!

Ці чиновники на словах підтримують владу, але на ділі серйозно компрометують її, вони виживають при будь-якій владі.

Рішення про передачу  башти було прийнято Київрадою 26 квітня, і саме 26 квітня Ганною Герман було дано доручення передати весь наш комплекс до державної власності протягом першого півріччя, а перше півріччя закінчилось 1 липня.

Пам’ятаємо, що у вас були судова тяганина з НСК «олімпійський», який зазіхав на територію музею? Чим закінчилась та історія?

Історія триває… На жаль, вчора (19 липня – Л.Д.) був заново відновлений паркан, будівельники відгородили знову музейну землю. Ми воювали в судах, суд назначив експертизу, і визнав цю землю нашою. Але зараз знову 2 гектари у нас просто відібрали. Коли тільки мало початись ЄВРО я звертався до Колєснікова з тим, що стадіон незаконно відбирає у музею землю, ведучи своє будівництво на нашій землі. І тоді він нас підтримав, я йому за це дуже вдячний, тоді Київ виділив 1,7 млн. грн. на ремонт фасадів і розробку проекту реставрації валу. Гроші мали бути виділені ще в минулому році, але до бюджету вони не потрапили, потім я звернувся до Попова і пояснив, що керівництво гроші виділяє, а чиновники розпоряджаються так, що гроші до музею не доходять. Попов був обурений, але на той рік ми все ж таки з грошима не попали, було вирішено, що управління, яке займається підготовкою до ЄВРО 1,7 млн. грн. передасть музею. Ці гроші ГУ культури «з’їло» і ці кошти виділені для підготовки до ЄВРО ми отримаємо не раніше ніж в жовтні. Це насправді виглядає як знущання над нами. Ну поясніть як можна ремонтувати фасад до ЄВРО в жовтні, коли чемпіонат закінчився майже півроку назад? А Зоріна розповідає: «Ми виділили 1,7 млн. грн.,  дали аванс проектувальникам і т.д.»

Ваші стосунки з ГУ культури виглядають надзвичайно напруженими?!

Ми регулярно звертаємось до Головного управління культури з проханням проводити у нас заходи, у нас чудова територія. Їм просто не цікаво це, навпаки музей намагаються занедбати, щоб потім за безцінь продати. Зоріна постійно звинувачує мене в тому, що я бігаю по судах, а не займаюсь справами музею Але ж вибачте в судах я захищаю саме музей від тих численних зазіхань з різних сторін. Ми виграли 32 судових процеси, відбулося більше 400 засідань. Це все ми відстояли власними силами, не наймаючи адвокатів.. Тому, що усі адвокати, які починали на нашій стороні, закінчували тим, що працювали проти нас. Було й таке що проти мене і моїх заступників відкривали карну справу, була виїмка документів, це все ми пройшли…

Мені стає сумно за киян, я борюсь за їхнє майно, а складається враження, що їм байдуже. Це наша спільна справа, і саме ви як ЗМІ маєте донести до киян правду, щоб не виникало враження, що доля музею киян не цікавить. Якщо зараз не передати музей у державну власність, як того вимагає Президент, і він залишиться у комунальній власності, ми музей втратимо назавжди.

Під час прямого ефіру соціального ток-НЕшоу «Київський форум» з Реною Назаровою 24 липня спеціальним гостем стане В’ячеслав Кулінич, який без купюр розповість усю правду про своє звільнення і спроби передати музей приватним власникам.

Запись Кулінич: “Якщо не передати “Київську фортецю” у державну власність, ми втратимо її назавжди!” впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

«17 дней до Евро-2012: к чему готовиться киевлянам?» так звучала тема прямого эфира социального ток-НЕшоу «Киевский форум» с Реной Назаровой. Гости студии обсудили важные проблемы,  связанных с проведением еврочемпионата в столице. Эксперты, чиновники, журналисты, представители общественных организаций целый час вели активную дискуссию о плюсах и минусах будущего футбольного турнира, который пройдет в Киеве и в четырех других городах.

Собственно,  мнения о том, выиграет или проиграет столица, разделились. По утверждению представителей власти, при подготовке к чемпионату была проделана огромная работа, результат которой должен превзойти все ожидания. Дискомфорт же, с которым могут столкнуться киевляне, это заранее известный факт, с которым нужно просто смериться.

«Киев главный принимающий город, именно в столицу приедет большинство фанатов, болельщиков, гостей, туристов и именно по Киеву будут судить о нашей стране в целом», – подчеркнула в начале эфира ведущая Рена Назарова.

Отвечая на вопрос ведущей, довольны ли Вы готовностью столице к чемпионату, представитель Президента в Верховной Раде Юрий Мирошниченко, ответил:

«Я выступаю, прежде всего, как киевлянин. Если Вы спросите меня, нравится ли мне, как будет выглядеть Киев в глазах иностранных гостей, естественно мне не нравится. Мне хотелось бы, чтобы Киев был украшен не только цветами и улыбками жителей, но и современной инфраструктурой, отменным сервисом и так далее. Но вместе с тем, если говорить о том, есть ли изменения, то конечно изменения колоссальные, особенно в части транспортной инфраструктуры, спортивных объектов и прочее. Я думаю, что это будет праздник, праздник спорта не только для Киева, но и для всей страны. Я думаю, гости полюбят наш город и будут приезжать к нам еще не один раз».

Заместитель директора по операционной работе турнира Евро-2012 в Украине Иван Федоренко выступил с категорическим заявлением о том, что Украина и Киев на 100% готовы к проведению чемпионата.

«Разница у нас была изначально по сравнению с другими странами Европы, которые, приглашая Евро, имели дом, мы же, когда пригласили Евро, дома не имели, нам пришлось его строить. В Киеве проведен огромный объем работ, к сожалению, не все удалось сделать из того, что планировалось, но главное мы сделали», – так оценил подготовку к чемпионату Иван Федоренко.

Вспоминая радостные события пятилетней давности, когда Украина и Польша выиграли право принимать Евро-2012, переполняют радостные эмоции. Тогда каждый украинец был горд за себя и свою страну. В СМИ звучали громкие обещания – страну ждет туристический бум, всплеск экономики, улучшение имиджа на международной арене и т.д.

Однако, только теперь, подводя итоги подготовительных работ, можно утверждать, что Евро-2012 стало настоящим испытанием не только для властей, но и для самих граждан.

Не хотелось бы останавливаться исключительно на критике, но при том опросы общественного мнения подтверждают – киевляне крайне скептически относятся к проведению евро чемпионата.

Опрос на сайте «Киевского форума»

На вопрос: Иностранные фанаты «Евро-2012» кто они?

• 61% ответили – такие же люди, как мы
• 28%  считают, что иностранные гости – это завсегдатаи баров и борделей, которые превратят Киев в столицу разврата
• 9% убеждены, что футбольные фаны – это хулиганы, которые опасны для киевлян, подобно оружию массового уничтожения.

Более интересно само отношение украинцев к самому чемпионату. Согласно исследованию «DW-Trend» 47% украинцев считают, что больше всех выиграют от проведения чемпионата исключительно политики, 20% – украинский футбол, 13% – население, 11% – экономика Украины.

На вопрос будет ли польза от проведения чемпионата, 72% респондентов однозначно ответили – нет, и лишь 24% сказали – да.

395 опрошенных убеждены, что проведение ЕВРО-2012 улучшит имидж Украины, в то время как 34% придерживаются иного мнения, 195 считают, что чемпионат вообще никак не повлияет на имидж Украины.

Отвечая на вопрос о модернизации Украины во время Евро2012, 54% считают, что чемпионат не повлияет на процессы модернизации, и 345 придерживаются противоположного мнения.

«Подготовка к Евро-2012 – это две составляющие: требования УЕФА, здесь государство выполнило все свои обязательства. Вторая часть касается всех остальных болельщиков, за это отвечали местные власти. Местные власти провалили всю подготовку, на которую мы все надеялись», – заявил во время эфира «Киевского форума» журналист, экс-шеф-редактор Комитета гражданского контроля ЧЕ-2012 Андрей Капустин. Среди примеров провала, он привел факт выделения бюджетных средств на закупку информационных табло, на что из бюджета потрачено порядка 1 миллиона долларов. При этом таблицы никто не видел, столица ожидает информационных табло от УЕФА.

Андрей Капустин также отметил, что недавно во время пребывания в Польше, все желающие могли убедиться в том, как будут работать спасательные службы, полиция и скорая помощь, если говорить о столице Украины, то мы можем лишь догадываться об их работе во время проведения чемпионата.

Вместе с тем, по мнению пресс-атташе Национальной сборной Украины (2004-2008) Игоря Мирошниченко «для тех людей, кто никогда не был за границей и привык к «совку» изменения в Киеве есть. Если говорить о европейских нормах, то Киев заслуживает, чтобы о нем заботились каждый день. Транспортная инфраструктура – это просто катастрофа, которая станет шоком для европейцев».

Риторика вокруг проведения чемпионата Европы по футболу может продолжаться до бесконечности. Несмотря на заявления о бойкоте рядом европейских стран спортивного состязания, очевидно, что Евро состоится. Вопрос в том, приедет ли ожидаемое количество болельщиков, и насколько комфортно будут себя чувствовать они и киевляне. Ведь гостеприимство напрямую зависит от качества быта и уровня организации приема гостей со стороны властей.

Естественно, сегодня с сожалением можно говорить о том, что многие жители столицы стараются извлечь максимальную материальную выгоду от чемпионата. Казалось бы, ничего зазорного в этом нет, но в погоне за наживой, люди не брезгуют абсолютно никакими способами. Не первый месяц СМИ громко твердят о стремительном развитии секс-индустрии. В то время, когда в столицу еще не начали массово прибывать болельщики, в аэропортах и на главной улице Крещатике распространяются листовки и рекламные буклеты о предоставлении пикантных услуг.

Отдельного внимания заслуживает общественный транспорт и такси. Единая служба городского такси так и не начала свою работу, а общественный транспорт веет древностью. Учитывая то, что европейцы, привыкшие к комфорту в городском транспорте, наверняка будут здорово напуганы душными кабинами маршруток, автобусов и троллейбусов, таксисты наверняка, попытаются извлечь максимальную выгоду, взвинчивая цены в несколько раз.

Тем временем, большинство киевлян сидят на чемоданах. Ожидая больших транспортных проблем, особенно в центре города, многие киевляне, заблаговременно ушли в отпуск в июне, дабы избежать опозданий на работу и прочих неприятностей. Люди, которые живут в непосредственной близости со стадионом «Олимпийский» вообще не знают куда деваться, несмотря на то, что они закалены регулярными возгласами болельщиков, месячное массовое гулянием под окнами собственных домов, навеивает страх.

Хотелось, чтобы Евро-2012 стало действительно праздником спорта, который принесет множество радости и положительных эмоций. Собственно, несмотря на заверения властей в это вериться с трудом. Пока власти в спешке заканчивают подготовительные работы, киевляне с дрожью в голосе твердят: « Ми чекаємо на Євро!».

Запись Евро-2012: праздник спорта или испытание для киевлян? впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.

Останнім часом в різних районах міста ні з того, ні з сього, люди збираються на збори та вирішують – провести загальноміський референдум, причому – неодмінно й одностайно. Що цікаво, різних людей з різних куточків міста чомусь одночасно хвилюють абсолютно однакові проблеми – бюджету, міліції та генплану. Ба, більше, ці, до того незнайомі люди, з різних «ініціативних груп», що ніколи в житті раніше не зустрічалися, пропонують абсолютно однакові формулювання питань на референдум! З якого це дива?

Ну, ми ж дорослі люди й чудово розуміємо, що ніякого дива нема.

«З гори» пройшла команда й підневільні директори шкіл, бюджетних установ та ветеранських організацій, повністю залежні в фінансовому та адміністративному плані від міської влади, взяли, вибачте, друзі, та не ображайтеся, «під козирок». Перші в столиці збори освятив своєю присутністю сам губернатор Києва – Олександр Попов. Тут слід пояснити різницю між мером та губернатором.

Що таке Магдебурзьке право

1494 року Київ отримав так зване Магдебурзьке право, яке означало, що в місті є обраний мешканцями війт, староста або міський голова, при ньому є рада достойних громадян, й разом вони керують містом та міським господарством, а в багатьох випадках здійснюють судочинство. До Магдебурзького права вся ця влада та суд здійснювалися князями, королями або їх намісниками. В сучасному світі такий устрій називається місцевим самоврядуванням. Так от, Магдебурзьке право підтверджувалося впродовж віків польськими та литовськими королями, українськими гетьманами (в т.ч. Богданом Хмельницьким) та російськими царями, аж поки горезвісна Катерина ІІ 1781 року не обмежила його створенням губерній та посадами губернаторів, а Микола І не скасував остаточно 1835 року.

Сьогодні в Києві Магдебурзьке право (у вигляді місцевого самоврядування) також скасовано – головна посадова особа – голова міста (хто б їм не був) не має реальних владних повноважень через відсутність виконавчого комітету Київради, а призначений Президентом губернатор (О. Попов) розпоряджається коштами та майном міста на догоду тим, хто його поставив й немає жодної відповідальності перед громадою Києва.

З губернатора в мери або де Льоня?

За незначними винятками російські губернатори не користувалися пошаною та популярністю у киян, які з часів Ярослава Мудрого, як відомо з літописів, вирізнялися волелюбним характером та неодноразово повставали проти утисків влади.

Зараз в Києві є такий-сякий, але обраний киянами мер – Леонід Черновецький. Однак мешканці столиці вже давно не бачать його ні в натурі, ні в телевізорі. Невідомо, де взагалі він знаходиться – в Україні, в Грузії чи в Ізраїлі. Він дуже-дуже-дуже давно не веде сесії Київради, але якимось невідомим науці способом щоразу підписує усі рішення Київради після закриття чергового засідання.

Оскільки вхід до приміщення на Хрещатику, 36 простим смертним киянам закритий, то невідомо що там знаходиться у середині. Логічно припустити, що окрім вертолітного майданчика на Парковій дорозі, у дворі Київради збудовано інший визначний повітряний об’єкт – міні-космодром, з якого періодично злітають українські космічні «човники», збудовані на знаменитому «Південмаші» в Дніпропетровську особистим коштом Черновецького.

Саме вони й дістаються на орбіту до Льоні, де б він в той час перебував, та де й підписує та повертає човником назад, на Хрещатик рішення до кабінету Галини Гереги, секретаря Київради й чи то колишньої, чи то до цих пір справжньої, але таємної власниці розкиданих по всій країні «Епіцентрів».

Злі язики, щоправда, подейкують: на рішеннях стоїть факсимільний відбиток підпису Льоні… Я особисто переконаний це – нахабна брехня. Адже в цьому разі усі рішення, закріплені таким липовим підписом, будь-який суд визнає незаконним й тоді – тю-тю усі земельні ділянки, поцуплені «молодою командою», тю-тю усе комунальне майно, продане задешево самим собі депутатами фракції «Блок ЛЧ» (тепер це – більшість Попова) та усі інші «преференції» часів Черновецького – тю-тю. Який же дурень на таке піде?!

Однак, останнім часом, у зв’язку з подорожчанням нафти на світових ринках, польоти Льоніних космічних човників, за підписами на рішеннях Київради, стають все далі дорожчими, тому в київському штабі Партії регіонів пропонують знову об’єднати посади міського голови та голови КМДА, розділені два роки тому. Але вирішили зробити це в незвичайний спосіб, а саме – обрати кращого члена Партії регіонів в столиці, Олександра Павловича Попова – міським головою. Себто вибрати губернатора в мери! Одразу попереджаю, що це – моя гіпотеза, але вона логічно випливає із забаганки Олександра Павловича провести в Києві референдум.

Саме зараз слід розглянути – які питання пропонується винести на міське віче.

Чи згодні ви задарма отримувати гроші?

Ви не смійтеся, а спочатку прочитайте запитання, яку міська влада запропонувала затвердити на усіх випадково-добровільних зборах громадськості:

1. Чи схвалюєте Ви обов’язкове включення до щорічного бюджету м. Києва надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок працівникам бюджетної сфери столиці?

Зважаючи на те, що основним контингентом на будь-яких голосуваннях та виборах є пенсіонери та бюджетники, не важко зрозуміти, що відповідь на перше запитання буде – «так». Та й працюючі кияни в переважній більшості мають батьків-пенсіонерів, то ж і в них не підніметься рука сказати «ні».

Для тих, хто бодай трохи цікавиться питанням київського бюджету це питання взагалі виглядає риторичним – в міський бюджет споконвіку включалися надбавки і пенсіонерам, і бюджетникам (за міським бюджетом я слідкую з 1990 року, коли обрався депутатом Київради, а потім став займатися цим професійно). Така практика пов’язана з неадекватно високим рівнем цін на продукти харчування та взагалі на дорожнечу життя в столиці, порівнюючи з іншими містами та регіонами.

Отже, такі надбавки та доплати були на моїй пам’яті – при Іванові Салії, при Леонідові Косаківському, при Олександрові Омельченку, при Льоні Чернівецькому, врешті-решт. У жодного з них не виникало сумнівів щодо необхідності та доцільності таких надбавок.

Чому ж такі сумніви виникли у Олександра Попова й він заходився радитися з цього приводу з народом?

Нагадаю, що стаття 74 Конституції України визначає: «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань бюджету, податків та амністії». Але це ж не законопроект – заперечите ви й будете праві, однак в цьому випадку працює закон «Про місцеве самоврядування в Україні», де дається чітка та однозначна відповідь – бюджет Києва затверджується виключно Київрадою, це її законне та, так зване, виключне повноваження – ніхто інший, окрім неї, не має права затверджувати бюджет столиці. Поміж іншим, нагадаю – рішення референдуму не є обов’язковим для виконання.

Однак в першому питанні Попова закладено дуже небезпечну для пенсіонерів «міну» – коли йдеться про «адресну» допомогу, то це означає, що вона надається не всім пенсіонерам, а лише обраним. За якими критеріями – про це нічого не сказано.

Якщо припустити, що йдеться про матеріальний стан пенсіонера, то для його визначення треба буде надати (куди – невідомо) довідки про доходи пенсіонера та членів його родини, про розмір плати за житлово-комунальні послуги, про площу житла (чи не здає він часом кімнату в найом), про наявність дачі, городу чи автомобіля, коротше кажучи – ціла декларація про матеріальний стан пенсіонера. Крім того, у пенсіонерів можуть вимагати довідки про доходи дітей, що живуть окремо, чи не допомагають вони часом своїм батькам?!

Щодо надбавок працівникам бюджетної сфери, вони теж – в усіх перевиборчих обіцянках кандидатів на посаду міського голови. Пам’ятаєте, Льоня-Космос обіцяв 100% добавку вчителям, лікарям, бібліотекарям, працівникам культури? Де вони? Мабуть там, де й Льоня – в невідомості. Чому так?

Необхідною та обов’язковою умовою нарахування матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок бюджетникам є – наповнення бюджету! При порожньому бюджеті людям будуть виплачувати те, що міська влада назве допомогою, хоча насправді це будуть копійки. Як же наповнювали бюджет Л. Черновецький и О. Попов? Візьмемо для співставлення останні два роки ери Черновецького, та два роки Олександра Попова: 2008 – 88%; 2009 – 80%; 2010 – 82%; 2011 – 82%. Як бачимо ситуація – гірше нікуди. Тож про яку допомогу, про які надбавки може йти мова, коли в бюджеті просто нема грошей?

Хочете собі на шию держиморду?

Друге питання, яке Олександр Попов звучить так:

Чи схвалюєте Ви створення у Києві підлеглої міській громаді муніципальної міліції, що має забезпечувати порядок у місті та безпеку жителів?

Звісно, гадали організатори цієї афери з референдумом, хто ж буде заперечувати проти порядку та безпеки у Києві? Тобто питання сформульовано так, що лише хулігани, терористи та анархісти можуть сказати «ні», але с хуліганами у нас працює звичайна міліція, терористи все більше телефонні (дай, Боже, і надалі так), а про анархістів вже років 90 нічого не чутно.

Й взагалі, складається враження, що звичайна міліція у нас нічого не робить, ні на що не здатна, не забезпечує у місті порядок та безпеку мешканців! Тут мушу вказати грамотіям з КМДА, що в місті мешкають мешканці, а слово жителі – невдала калька з російської, то ж слід віддавати будь-які документи, що виходять з КМДА на перевірку літературним редакторам.

Щодо можливості міського бюджету утримувати пару десятків тисяч муніципальних міліціонерів, забезпечувати їх приміщенням, автомобілями, амуніцією, зброєю, квартирами, в решті-решт, зарплатою – вже сказано, отже зрозуміло, що з фінансової точки зору цей прожект – повна фантастика. А з юридичної?

Виявляється, що жодних законодавчих підстав, себто закону про муніципальну міліцію – нема. При цьому, якщо точно й безпосередньо розуміти те, про що йдеться в запитанні, то там – про міліцію підконтрольну громаді. Це означає, що керівника такої міліції треба обирати на загальноміських виборах, як шерифа в містах США, й підконтрольний він буде лише громаді, а не Попову чи, не приведи Боже, Черновецькому.

Імовірно, автори цього запитання (команда Попова) й самі до кінця не розуміють про що мова, як то кажуть – чув дзвін, та не знає де він. Про себе ж вони, звісно, думають, що кияни проголосують «за», тоді вони з легкою совістю уріжуть в бюджеті, який й без того не виконується, кошти на утримання житлових будинків, шкіл, лікарень, дитсадків, на ремонти доріг та прокладання метро, та й створять собі охоронця, який буде утримуватися за громадський кошт, а охороняти буде їх самих, себто міську владу – від людей.

Вже зараз в КМДА так просто не потрапити, навіть в канцелярію. Вже зараз на Хрещатику, 36 стоїть якась напівлегальна чи напівкримінальна (кому як більше подобається) охоронна структура відомого підпорядкування та невідомого походження. Хочете, щоб влада посадила на шию такого ж держиморду всьому Києву?

Генплан Києва або узаконення незаконного будівництва

Ми переходимо до самого цікавого, спірного та, ба, скандального питання референдуму О. Попова:

Чи схвалюєте Ви базові проектні рішення нового Генерального плану м. Києва?

Хто ж їх знає ці «базові» та «проектні» – запитаєте ви й будете неправі – формально, оскільки проект нового генплану «висить» на сайті КМДА та у спілці архітекторів. Однак по суті, ви праві, бо розібратися що там намальовано та написано, насправді – дуже важко.

По-перше, масштаб карт та схем – маленький, з якого вгледіти кордони зелених зон та історичних ареалів – неможливо, по-друге, без відповідної освіти та підготовки треба хоча б мати можливість вислухати думку експертів та фахівців, щоб скласти уявлення про цей документ, а громадські слухання слід проводити в кожному мікрорайоні. Цього також не зроблено, хоча для правильної відповіді необхідно, щоб люди приймали рішення свідомо, зокрема – бачили на схемі свій квартал з номерами будинків, де зелений колір – парки й сквери, жовтий та коричневий – житлова та громадська забудова, а червоний – проекти майбутнього будівництва, які виносяться на розсуд громади.

Натомість зараз прийняття генплану взагалі суперечить законодавству, оскільки за законом «Про регулювання містобудівної діяльності» чинні генеральні плани є безстроковими, а у Києва є такий, розрахований на 2002-2020 роки, отже зараз можна вносити лише зміни до нього, а не робити новий.

Про виконання цього, чинного, генплану ніхто не звітував, ніхто не покараний за наругу над генпланом у вигляді земельних дерибанів. Це ж треба – площа зелених зон загального користування (парки, сквери, бульвари) скоротилася майже вдвічі – з 6,6 тис. га 2004 року до 3,6 тис. 2010-го! А розробники нового генплану пропонують нам у 2025 році вийти на показник 6,7 тис. га, тобто через 13 років  надолужити втрачене і вийти на показник 20-річної давнини!

З часу приходу до влади чинного мера Л. Черновецького до генплану було внесено за підрахунками «Інституту міста» 1143 зміни, майже всі вони стосувалися скорочення зелених зон. Голова КМДА О. Попов офіційно заявив, що за цей час містом втрачено 3,5 тис. га загальної вартості 75 млрд. грн. Зараз пан Попов заявляє, що через суди повертає втрачені землі, однак з інформації на сайті КМДА випливає, що в судах знаходиться близько 150 справ, це означає, що решта – близько 1000 земельних ділянок гуляють десь по чужих руках.

Новий Генплан-2025 за словами самих розробників відображає ту ситуацію, яка зараз є, отже його прийняття зафіксує вкрадені у міста землі в руках нових власників, фактично – узаконить незаконні забудови.

Останній приклад – руйнування трьох будинків на Андріївському узвозі, в серці Києва, на території Державного заповіднику Стародавній Київ, наочно показав – що зробить з Києвом Партія влади, коли прийде до влади в Києві.

На що вони розраховують? На те, що їх агітатори будуть ходити по квартирам й разом з агітацією за надбавки та муніципальну міліцію будуть агітувати й за новий генплан старих дерибанів та за нового мера, який захищає Черновецького та його дерибани – О.Попова?

Чи може на те, що люди, відповівши на перші два питання «так» і на третє питання скажуть «так»?

Давайте, якщо вже до того дійде, на запитання цього облудного дійства влади скажімо – «Ні! – Ні!! – Ні!!!»

Запись Референдум чи узаконення незаконного? впервые появилась КИЇВСЬКИЙ ФОРУМ - перший соціальний інформаційний портал.